UA RU

“Наш ворог робить дуже велику ставку на спорт”, – Ігор Циганик, телеведучий та спортивний коментатор

Ігор Циганик, телеведучий та спортивний коментатор, розповів про важливість проєкту “Спортивний фронт”, перші дні війни та екстремальні прямі ефіри.

Понад 2000 українських спортсменів та спортсменок замінили спортивні майданчики на передову, аби обороняти країну від безжального російського окупанта. Футболісти, біатлоністи, боксери та інші представники українського спорту вступили до лав ЗСУ, тероборони та низки підрозділів, аби протидіяти ворогу. У той момент, коли представники країни-агресора продовжують виступати на міжнародній арені, перетворюючи спорт у своєрідний спосіб пропаганди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЯк світ спорту нас підтримав: заборони на проведення змагань в Росії через війну проти України

Нещодавно група 1+1 media спільно з легендою футболу Андрієм Шевченком запустили проєкт “Спортивний фронтіз закликом бойкотувати російських спортсменів, поки триває війна в Україні. Мета кампанії – блокування російських збірних та команд, бойкот спортсменів-росіян, які висловилися «за війну» або не озвучили свою позицію, та всебічна підтримка українського спорту.

Ігор Циганик, телеведучий та спортивний коментатор, розповів про важливість проєкту “Спортивний фронт”, перші дні війни та екстремальні прямі ефірі, а також враження Андрія Шевченка від відвідин України в умовах війни. Крім того, Ігор поділився власними роздумами над тим, чому після Перемоги йому буде складно коментувати футбол. 

Циганик

Тоді було відчуття, що нам усім потрібно згуртуватися, як ніколи

22 лютого на своїх сторінках у соціальних мережах ви опублікували світлину з патріотичним текстом. У той період всі довкола якраз говорили про можливий наступ, однак що відчували особисто ви? Чи було усвідомлення того, що російські війська перетнуть кордон?

Цю світлину якраз опублікував під час обговорень ситуації з легендарним футболістом, моїм другом Андрієм Шевченком. Він теж на своїх ресурсах розмістив фотографію на підтримку України. Тоді було відчуття, що нам усім потрібно згуртуватися, як ніколи, показати, що ми єдині. Для мене рішення російської сторони атакувати нас було швидше несподіванкою. Уся родина якраз перебувала в Києві, рідні планували повернутися до Львова. Мотивували і мене поїхати додому, але не склалося. 24-го лютого ми всі були в Києві. Близьким вдалося виїхати наступного дня, прорвавшись через житомирську трасу. З огляду на свою професію я до 2013 року дуже багато спілкувався з росіянами і до останнього не хотів вірити, що повномасштабна війна стане реальністю.

Переломним моментом став 2014 рік. Адже у людей, які приїжджали у Львів, їли вареники, гостювали у моєї бабусі та вільно говорили російською мовою, різко змінилась риторика. Для мене росія перестала існувати 8 років тому. Пообіцяв, що більше туди ніколи не поїду. До того ж ніякої журналістики там нема, суцільна пропаганда, тому і припинив будь-які зв’язки.

рф вдарили по телевежі від безсилля

Що було найскладнішим під час професійних трансформацій в умовах війни, адже умовно часу на адаптацію немає? Потрібно тут і зараз висвітлювати ключові події, до того ж робити це у перервах між повітряними тривогами.

Найважче було прийняти рішення вийти в прямий ефір. Існував страх та невизначеність. Зранку мені зателефонував Максим Шиленко, керівник департаменту журналістських проєктів, запитавши, чи я залишаюсь в Києві. Якщо так, то потрібно підстрахувати ведучих групи, адже телеканал 1+1 розпочав телемарафон. Тоді сказав: «Я готовий». Коли приїхав на роботу, побачив, що в офіс приїхали 17 дівчат і зрозумів: наших жінок нічим не зламати. Це був величезний ризик. Якби рашисти зайшли в Київ, ми були одні з перших під прицілом. Попри все, колеги продовжували виконувати свою роботу.

Під час перших прямих ефірів ми виходили зі студії, де був лише стіл, біла стіна, на якій розмістили телевізор, та дві камери. Траплялись певні технічні збої – коли працювала одна камера, вимикалась інша, були питання і зі звуком. До того ж навколо спали люди. Це були екстремальні умови. Проте те, що плюси в цю першу ніч реалізували цей марафон, відіграло величезне значення для всіх українців. Країна безперебійно отримувала інформацію і ми показували, що ніхто не здавався, все буде добре. Велика кілька людей після 1-2 години ночі дякували за ефір.

У цілому захоплююсь людьми, з якими на каналі прожив 100 днів. У нас сформувався абсолютно інший рівень спілкування та довіри, підтримки одне одного. Ми спільно розділяли всі сумні моменти та намагались знаходити моменти для радощів, власне продовжуємо робити це і нині. Попри те, що журналістика – професія, яка виховує в тобі забагато непотрібного цинізму, за цей період повномасштабного вторгнення я став чуттєвішим по відношенню до людей і до навколишніх обставин.

Циганик

А після Перемоги футбол дійсно буде складно коментувати, адже спортивний журналіст повинен бути критично налаштований до тих персонажів, про яких він розповідає

 У межах програми Циганик Live ви зазначили, що після спільної Перемоги буде складно говорити про футбол. Одне єдине питання – «Чому?»

Так, після повномасштабного вторгнення 2 місяці в ефірі не з’являлись спортивні проєкти. Проте потім ми почали залучати футболістів до ввімкнень. Жоден футболіст не відмовив надавати коментар. Часом вони навіть самі телефонували та запитували, як ще можуть допомогти. 

Спортсмени, які є лідерами думок на міжнародній арені та за яких вболіває вся країна, згуртувалися на спортивному фронті. До того ж потім трапилася важлива історія – серія благодійний матчів київського «Динамо» Match for peace #StopWarInUkraine. Крім того, що спільними зусиллями всіх організаторів вдалося назбирати понад 25 млн грн на вирішення гострих гуманітарних проблем, вдалося ще певним чином заспокоїти націю. Попри все, повинні проходити подібні події, які демонструють, що життя продовжується. Зокрема, таким чином ми всьому світу показували свою незламність та стійкість. Навіть у найважчий для країни час ми продовжуємо свою роботою, ми продовжуємо тішити наших вболівальників. 

Найбільше запам’ятався матч в Німеччині проти дортмундської «Боруссії», одного з найкращих клубів в історії Європи. По-перше, матч був якісним за грою. По-друге, нас дуже потужно підтримали місцеві вболівальники. Хтось навіть просто купував квитки без відвідин стадіону, аби зробити свій внесок у благочинний збір.

match_for_peace

Я плакав разом із гравцями, адже ми повинні були пройти на Чемпіонат світу

А після Перемоги футбол дійсно буде складно коментувати, адже спортивний журналіст повинен бути критично налаштований до тих персон, про яких він розповідає. Напевно, не зможу бути до кінця об’єктивним, оскільки з цими людьми умовно прожив перші дні війни. Саме ці люди підтримували мене та були своєрідною точкою опори, тож до них у мене щемливе ставлення. Подивимось як буде далі.

match_for_peace Циганик

От нещодавно збірна України у фіналі плей-офф відбору на Чемпіонат світу з футболу 2022 року поступилася команді Вельсу. Я плакав разом із гравцями, адже ми повинні були пройти на Чемпіонат світу. На другий день після матчу Олександр Зінченко під час розмови плакав гіркими сльозами. Та і всі гравці були емоційними, вони були живими. Насправді не хотів їх якимось чином турбувати, адже знаю: справжньому спортсмену жодні слова підтримки не допоможуть. Зателефонував Роману Яремчуку, проте він не відповів, хоча з його батьками ми дружимо. Оскільки виросли в одному селі, дуже тепло спілкуємось та добре знаємо одне одного. Але тоді Роман був не готовий говорити.

Можу навести безліч прикладів, коли видатні футболісти не забивали пенальті, а потім два місяці не могли прийти до тями. Це специфіка справжнього спортсмена. Якщо спортсмен не хвилюється – він не спортсмен.

Циганик

Спорт роблять люди, а бази ми знайдемо

Руйнування якого зі спортивних об’єктів вас вразило найбільше? За вашими оцінками, на скільки років війна, яку рф розв’язала на наших територіях, сформувала паузу в розвитку українського спорту?

Найбільше вразив розбомблений окупантами стадіон у Чернігові. Це був один з перших великих спортивних об’єктів, який зазнав ударів росії. Там відбувались змагання, які я переживав на собі. Попри те, що стадіон був старенький, завжди залишався затишним.  Коли окупанти його розбомбили, зрозумів: рашисти не зупиняться ні перед чим, будуть знищувати все на своєму шляху – лікарні, дитячі садочки та навіть відбиратимуть життя цивільних людей.

Я в спорті 20 років, тож з упевненістю можу сказати, що ми завжди показуємо хороші результати, попри все, всупереч умовам. До того ж  у нас завжди народжуються здорові спортсмени, в яких є вдале поєднання техніки та потужності. Багато футболістів – вихідці з вуличного футболу, яких забирали тренери, відшліфовували навички та робили з них майстрів. Не думаю, що війна сформує паузу в розвитку українського спорту. Так, нас відкине назад в плані інфраструктури, проте сподіваюсь, що ці світові спортивні організації звернуть на нас увагу та допоможуть. Спорт роблять люди, а бази ми знайдемо.  

Циганик

Станом на 2 червня 59 спортсменів загинули на фронті та понад 2000 спортсменів захищають Батьківщину на передовій (за даними Міністерства молоді та спорту України). Скільки серед вашого оточення знайомих, які вступили до лав ЗСУ? Зокрема, яка частка футболістів серед них?

Багато людей, які служать. Серед них Андрій Богданов, екс-гравець київського «Динамо» та центральний півзахисник ковалівського «Колоса». Він одразу записався в територіальну оборону та прийняв присягу. Несе службу і Дмитро Підручний, один з найкращих українських біатлоністів.  

Ви ж знаєте, що в перші дні взагалі всі хотіли отримати зброю та боронити країну. Проте всім пояснили, що важливіше тримати спротив на своєму фронті, там де, ви принесете користі найбільше. Ніхто не збирається кидати людей як гарматне м’ясо. І це правильний підхід.

Одна справа бачити ці руйнування на світлинах і зовсім інші відчуття спостерігати за всім на власні очі

Андрій Шевченко, найкращий футболіст Європи 2004 року, головний тренер національної збірної України (2016-2021 рр), легендарний спортсмен, якого знають в усьому світі, та герой України, спільно з 1+1 media запустили проєкт «Спортивний фронт». Це масштабна комунікаційна кампанія, а також серія ініціатив, відеороликів та акцій, покликаних привернути увагу міжнародного спортивного комʼюніті до війни в Україні. Мета кампанії — блокування російських збірних та команд, бойкот спортсменів-росіян, які висловилися «за війну» або не озвучили свою позицію, та всебічна підтримка українського спорту.

Ви особисто були присутніми під час зйомок відео для проєкту “Спортивний фронт”. Чи ділився Андрій своїми враженнями/хвилювання після візиту в Україну? 

Проєкт «Спортивний фронт» надзвичайно важливий, адже наш ворог робить дуже велику ставку на спорті. Вони не можуть розробити нові технології, знімати гарні фільми, які б дивилися у всьому світі, тож їм нічого більше не залишається, як через спорт привертати увагу громадськості до «досягнень» режиму. Нам важливо відібрати у них цей елемент пропаганди на світовому рівні. російські спортсмени повинні бути ліквідовані на міжнародній арені та законсервовані у своєму внутрішньому спорті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«У кожного свій фронт: спортсмени, відомі люди повинні говорити світу правду про війну в Україні», – Андрій Шевченко у «Сніданок. Онлайн»

Коли ми запропонували Андрію Шевченку доєднатися до проєкту, він одразу погодився. Перший день його перебування в Україні був емоційним. Ми три години поспіль гуляли в центрі Києва. Він побачив розбитий танк, військових, які відразу ж з ним почали фотографуватися. У кав’ярні теж сидів військовий зі зброєю, поруч з ним була його маленька донечка. Він був дуже ніжний з нею, щось їй активно розповідавав. Андрія вразило це поєднання. Коли під час знімань ми відвідали мікрорайон, в якому свого часу він проживав разом з родиною, Андрій Шевченко поринув у себе. Одна справа бачити ці руйнування на світлинах і зовсім інші відчуття спостерігати за всім на власні очі.

Циганик Шевченко

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю