«Росіян і білорусів жодним чином не можна допускати до міжнародних змагань, тому що для них спорт – елемент пропаганди», – Іван Шмуратко, український фігурист, який виступає в чоловічому одиночному катанні
Спорт проти війни: інтерв'ю з Іваном Шмуратком, українським фігуристом.
Яким ранок 24 лютого був особисто для вас? За яких обставин ви дізнались про початок повномасштабного вторгнення? Якими були ваші подальші дії?
Десь за тиждень до початку повномасштабного вторгнення я повернувся із зимових Олімпійських ігор, що проходили в Пекіні. Відповідно, 24 лютого був у себе вдома в Києві. Прокинувся від вибухів. Спершу потрібно було зібратись фізично й психологічно та обговорити з сім’єю подальші плани. Намагався не панікувати.
Приблизно перші три тижні великої війни перебував у Києві, а потім нас з командою запросили на Чемпіонат світу, який відбувся у Франції, в Монпельє.
«Спорт є допоміжною частиною боротьби проти ворога»
Що вам допомогло в ті часи взяти себе в руки, не здатись, і після всього, що відбувається в нашій країні, виходити на спортивну арену та здобувати нові нагороди?
Як можна опустити руки, коли за нас бореться наша армія?! Сили безпеки й оборони України не здаються, то чому я маю здаватись?! Тим паче, що спорт є допоміжною частиною боротьби проти ворога. Взагалі зараз, під час війни, нам треба групуватися, а не розгруповуватися, тому варіанту опустити руки немає. Треба працювати, робити свою справу і тим самим надихати інших.
Ще на Олімпіаді-2022 в Пекіні ви відмовились відповідати російською мовою тележурналісту спортивного каналу з рф «Матч ТВ». Навіть коли журналіст запитав щодо можливості перейти на російську, ви продовжили розмовляти англійською. Однозначно, що це привернуло увагу цивілізованого світу. Якою тоді була реакція від присутніх на Олімпіаді? Як відреагували російські спортсмени? Що писали в ЗМІ?
Російські ЗМІ з цієї ситуації влаштували величезний скандал. Але воно й не дивно, адже все це – робота російських пропагандистів на тих Олімпійських іграх. Весь цивілізований світ тоді був на моєму боці. Багато людей писали слова підтримки. Звичайно, були й такі, хто засуджував мій вчинок. Хоча, чому, коли до мене підходить міжнародний журналіст, я повинен спілкуватись його мовою?! Я тоді дуже багато уваги цьому приділив, хотів справедливості, але всі ми знаємо, що росія – машина пропаганди. Тому мені не варто було зациклюватись на цьому, витрачати багато сил, тим паче на змаганнях.
Взагалі ті Олімпійські ігри в Пекіні пройшли під напруженою атмосферою. Ніби то був передвоєнний турнір. Відчувалось, що скоро буде загострення. Особливо напружувало те, що серед учасників там були люди, котрі за тиждень до Олімпіади спілкувались із путіним, який через кілька днів розпочав повномасштабну війну в нашій країні. Тому не скажу, що Олімпіада-2022 – це теплі й добрі спогади. Для мене це просто життєвий досвід.
«Хотів показати всім, що в Україні насправді так все і відбувається – смерті, кров, поранені долі»
На Чемпіонаті Європи-2024, що відбувся у литовському Каунасі, ви вразили глядачів своїм образом – сорочка з червоною плямою. Розкажіть, як виникла така ідея? Що хотіли донести, показати цим елементом?
У мене була одна й та сама сорочка під час короткої та довільної програм. Але на довільній вона вже була з плямою крові. Цей елемент символізує смерть від ракет. Хотів показати всім, що в Україні насправді так все і відбувається – смерті, кров, поранені долі.
Ідея із закривавленою сорочкою не змусила себе довго чекати. На жаль, це наші реалії. Впевнений, що кожен українець зрозуміє цей зміст.
Цьогоріч ви презентували свої нові програми – коротку й довільну, які розповідають про те, як від ворожої ракети гине українська дитина. Розкажіть про це детальніше. Чому вирішили вкласти у свої програми саме цю історію? Це було вашим особистим бажанням?
Зробити такі програми й відповідний образ під них було моїм особистим бажанням. Хотів, щоб світ побачив і зрозумів страждання українців. Коротка програма, під мелодію Мирослава Скорика, розповідає історію про батька і дитину, про їхнє життя. У середині мого виступу дитину вбиває російська ракета. Довільна програма – це продовження цієї історії вже від імені дитини. Якраз тут я виступаю у сорочці з плямою крові біля серця.
Разом з моїм хореографом Михайлом Лейбою вирішили поставити нову довільну програму за кілька тижнів до Чемпіонату Європи. Використали нову музику – «Скрипка грає» Василя Зінкевича, додали нових елементів і таким чином зародилося продовження моєї короткої програми. Не скажу, що ідея з моїм образом та історія про батька й дитину є глобальною чи дивовижною. На жаль, це те, з чим живе зараз кожен українець.
«Моя мета – доносити важливі історії у світ»
Поділіться результатами свого виступу на цьогорічному чемпіонаті Європи. Яку роль вони відіграють на початку нового сезону?
За сумою балів короткої та довільної програми посів 14-те місце. Не скажу, що зараз цей результат відіграє якусь кардинальну роль. Не можна зіставити те, що було зроблено у програмах з точки зору подачі інформації про російсько-українську війну у світ з якимись технічними оцінками, ці два фактори взагалі на різних планетах. Те, як відреагували в Україні та світі на мій виступ, для мене набагато важливіше, ніж те, скільки балів мені поставили чи скільки обертів я стрибнув.
Хоча, відносно програми, то 90% з того, що я запланував, було зроблено. Тому можу вважати свій виступ непоганим. Щодо оцінок, то фігурне катання – дуже суб'єктивний вид спорту. Усім мої програми не будуть подобатись. Я й не маю за мету всім подобатись, моя мета – доносити важливі історії у світ.
Ваш номер на Євро-2024 став важливою спортивною новиною на початку цього року, адже змусив світову спільноту знову говорити про війну в Україні. Розкажіть, чи відчули ви підтримку світу після свого виступу? Якою була реакція інших країн?
Після свого виступу відчув надзвичайну підтримку як від України, так і від інших країн світу. Коли давав інтерв’ю міжнародним ЗМІ, вони дякували. Фанати, глядачі з різних країн писали багато приємних слів. Підтримка була шалена. Цей фідбек від людей для мене є надважливим.
«Допоки триває війна, російському спорту не місце на світовій арені»
Своїм виступом на Чемпіонаті Європи ви доводите, що спорт не може бути поза політикою, що росіянам та білорусам не місце на змаганнях. Зрештою, чому важливо не допускати представників країн-агресорок на міжнародну спортивну арену? Як можна донести МОК та іншим міжнародним організаціям необхідність «законсервувати» їх у своєму внутрішньому світі?
Росіян і білорусів жодним чином не можна допускати до міжнародних змагань, тому що для них спорт – елемент пропаганди, через який вони несуть свою ідеологію у світ. Допоки триває війна, російському спорту не місце на світовій арені. Це недопустимо. Нехай залишаються вдома.
Зрештою, багато російських спортсменів зараз виїжджають і змагаються під іншими прапорами. Наприклад, на цьогорічному чемпіонаті з фігурного катання їх було понад 20. Це при тому, що тренуються вони у рф. Тому я б також подав це питання на розгляд до Міжнародного союзу ковзанярів та інших федерацій з усіх видів спорту.
Щоб донести міжнародним спортивним спілкам важливість недопуску росіян до спортивних змагань, нам треба об’єднуватися, створювати громадські організації та за допомогою конкретних фактів доносити до МОК та інших федерацій те, що допуск цих людей до спорту – це пряма підтримка воєнних злочинів і геноциду на українських землях. Також, що важливо, – продовжувати виступати на світовій арені. Я чув різні історії, на кшталт, якщо росіяни на змаганнях будуть, то нас, українців, не буде. Гадаю, що це не вихід. Це наше, а не їхнє, місце, тому ми маємо бути.
Як у цілому зараз проходять тренування? Чи вдалось адаптуватись до нових реалій? Загалом, з якими викликами у спорті вдалося зіткнутися від початку великої війни?
Повітряні тривоги й обстріли – це наша реальність. Ми, як громадяни України, не можемо перестати працювати, тому доводиться адаптуватися настільки, наскільки це можливо.
Окрім цього, зараз у спорті, зокрема фігурному катанні, чимало внутрішніх проблем. Наприклад, у мене персонально немає стабільного місця, спортивної бази, куди я можу прийти й тренуватись. Перед цьогорічним Чемпіонатом Європи я тренувався у ТРЦ на ковзанці. Також їздив 120 км до Богуслава Київської області, де мені надавали години льоду у хороших умовах.
Зараз вивожу спорт і тренувальні процеси повністю на своєму ентузіазмі. Намагаюсь через різні шляхи достукатись, щоб мені та національній збірній України виділили лід у Києві із доброю якістю, аби фігурне катання розвивалось, а не деградувало.
Яким уявляєте день нашої Перемоги? Що обов’язково плануєте зробити?
Цей день буде важким. Не думаю, що буде свято. Це буде продовження нашого переходу від поданих зросійщених поглядів на життя до перебудови нашої свідомості на те, що ми українці, що у нас є наша держава, наші кордони, наша історія тощо. Нам багато чого треба буде зробити, відбудовувати все як ззовні, так і всередині. До того ж після Перемоги будемо багато працювати над тим, щоб український спорт розвивався.
