“Боротьба – невідʼємна частина української ментальності”, – Станіслав Горуна, український каратист, бронзовий призер Олімпійських ігор

путінський режим всіляко намагається довести, що спорт повинен залишатися поза політикою. Водночас рф активно використовує спортсменів у донесенні своїх пропагандистських меседжів. Залишаючись у нейтральному статусі, росіяни та білоруси продовжують підтримувати вбивства мирного українського населення. 

У межах серії спеціальних інтерв’ю, реалізованих спільно з виданням Tribuna.com, новий амбасадор проєкту “Спортивний фронт” – український каратист, бронзовий призер Олімпійських ігор Станіслав Горуна розповів про реакцію російських та білоруських спортсменів на його висловлювання в адресу безжального режиму, волонтерську діяльність як питання виживання кожного з нас, кардинальну відмінність українців від скаженого сусіда та згуртовану довкола повномасштабної війни в України карате-спільноту. До слова, ще в 2019 році Станіслав вступив до лав ЗСУ.

Напередодні вторгнення в суспільстві панували тривожні настрої. Довкола всі говорили про можливу повномасштабну війну. Що ви відчували? Які настрої панували серед військових вашої частини? 

Для того, аби не сіяти паніку, навіть серед військових, ці питання не обговорювалися. Очевидно, що командування про щось знало, але нам, солдатам, подробиці не розповідались. Втім, через соціальні мережі та новини всі розуміли: щось наближається. 

Напруга, яка була в мені, вилилася в передчасний пост 

Останні кілька тижнів перед початком повномасштабної війни відчувалась напруга в повітрі. У кавʼярні, спортзалі, просто на вулиці та будь-де можна було почути обговорення на кшталт: “Буде війна чи ні?”. У своїх соціальних мережах я зробив публікацію, охарактеризувавши росію та її дії. Таку ж оцінку окупантам можна дати і зараз. 

Вони тоді нічого не робили і зараз продовжують мовчати, адже бояться за свої місця в національній команді

Якою була реакція росіян та білорусів на цю публікацію? 

Крім негативу, не було інших реакцій. Це стосується і першої публікації-звернення, і всіх інших, зроблених після початку повномасштабної війни. Молодші російські спортсмени у перші дні вторгнення були дуже агресивно налаштовані щодо мене. Зазначали, що, мовляв, я розповсюджую неправдиву та викривлену інформацію. Очевидно, що вони живуть в іншій реальності, тож в якийсь момент зрозумів: доводити їм щось – марна трата часу. 

білоруси взагалі мовчать, хоча з їхньою збірною ми завжди товаришували. На змаганнях щиро та відверто про все говорили. Навіть під час фейкових виборів у білорусі вони казали, що самопроголошений президент лукашенко несповна розуму. Проте зараз вони продовжують мовчати, адже бояться за свої місця в національній команді. 

Попри це, величезна активність спостерігалась серед європейців. Весь цивілізований світ засуджував і продовжує засуджувати дії путінського режиму. Загалом у перші тижні повномасштабної війни мені писали тисячі людей. Коли заступав у добові наряди і знаходилась вільна хвилинка, намагався усім відповідати та розповсюджувати інформацію про те, що насправді відбувається в Україні. Багато часу проводив за телефоном. 

Для росії спорт завжди був інструментом пропаганди

Спортсмени – публічні люди, на змаганнях вони піднімають прапор своєї країни і залишаються прикладами для наслідування (особливо серед молоді). Тож саме через спортсменів рф завжди посилає певні меседжі в маси. 

Треба розуміти, що росіяни та білоруси живуть в іншій системі координат, в іншому інформаційному полі. Через чужі проблеми вони ніколи не будуть перейматися, у них все добре. Тому саме через спортивні дискваліфікації та скасування змагання на території рф та білорусі можливо донести до них і їхню участь у цій війні. Кожен з них є частинкою цього багатокомпонентного механізму. 

Усвідомлював, що у будь-який момент мене можуть направити в зону бойових дій

Пригадайте ранок 24 лютого. За яких обставин ви дізналися про початок повномасштабного вторгнення рф?

Як більшість українців, мене розбудив телефонний дзвінок. Мені зателефонували з військової частини, адже ще у 2019 році я підписав контракт із ЗСУ, і сказали, що розпочалася війна, тож негайно маю прибути в частину. 

Сон зняло миттєво. Відразу розбудив дружину та дав їй чіткі вказівки, адже розумів, що, можливо, їй теж доведеться виїжджати. Паралельно почав швидко збирати речі і навіть не знав, чи повернуся додому. Усвідомлював, що у будь-який момент мене можуть направити в зону бойових дій. Викликав таксі і відправився у військову частину, де прожив майже місяць. Протягом цього часу перебували у нарядах (доба через добу), також були нічні чергування, виявляли підозрілі речі, повідомляли про ворожі дрони, які літали над нашою територією. Оскільки біля військової частини розміщувався готель, в якому проживали переселенці, під час повітряних тривог ми супроводжували всіх людей до укриття. 

Запити були різними – від надання допомоги притулкам для тварин до забезпечення амуніцією бійців на передовій 

Згодом ви разом зі своїм братом доєдналися до волонтерського фронту. Чому вам було важливо чинити спротив у на цій ниві? 

Волонтерська діяльність – питання нашого виживання. Нині вся країна працює над цим. Оскільки не було тренувань та іншої зайнятості, ми не могли просто сидіти без діла. У кожного є потужна зброя – телефон, який дозволяє розв'язувати комунікаційні питання. 

Запити були різними – від надання допомоги притулкам для тварин до забезпечення амуніцією бійців на передовій (купували рукавички, окуляри, наколінники, плитоноски). Останніми серйозними покупками стали автомобіль та дрон. Дрон придбали за 11 000 євро. 

Нам відразу захотілося об’єднати зусилля на підтримку армії

Чи займаєтеся волонтерством нині? На чому в першу чергу зосереджуєте свою увагу? 

Планую продаж унікального одягу за фіксований донат. Ця діяльність буде зосереджена на міжнародну аудиторію. До речі, на одязі буде зазначене ім’я людини, яка придбала цю річ і, зрештою, зробила свій внесок на підтримку України. 

Ця ідея виникла після того, як почав спілкуватися з Артемом Будаєвим, засновником бренду Ohueno. Комунікацію з ним розпочав ще до 24-го лютого, адже хотілося випустити універсальну спортивну форму, дизайн якої транслював би Олімпійські цінності. Проте вторгнення рф внесло свої корективи та пріоритети. Нам відразу захотілося об’єднати зусилля на підтримку армії. 

У який момент ви повернулися до тренувань? Адже, попри все, продовжуєте виступати на змаганнях міжнародного рівня. Зокрема, буквально нещодавно повернулися зі Всесвітніх ігор США…

Тренування відновилися в середині квітня. На щастя, наша федерація організувала збори в Сполучених Штатах Америки, у місті, де проводилися самі змагання, – Бірмінгемі. Так, ми мали можливість протягом двох тижнів акліматизуватися і видати хороший результат. Зокрема, Анжеліка Терлюга та Аніта Серьогіна здобули золоті медалі, я ж – срібну. Загалом для України Всесвітні ігри-2022 стали рекордними за кількістю здобутих нагород. 

Від скаженого сусіда нас відрізняє генетичний код 

Протягом всієї історії формується наша ідентичність. Усі українські чоловіки та жінки – справжні воїни. Ми живемо в країні, яка постійно захищається. На Україну нападали всі, хто тільки міг. Тож ми готові до бою. Боротьба – частина нашої ментальності. 

Українці, якщо з чимось не згодні – відразу пробують це змінити, часом йдучи на ризик. росіяни та білоруси геть не такі. Те, що вони нічого не роблять та мовчать  – їхнє свідоме рішення. 

Кому із зірок та представників спорту (світового та українського) ви вдячні за особливу підтримку та незламну позицію?

Нас підтримує величезна кількість зірок світового масштабу. Це і представники шоу-бізнесу, і науки, і спорту. Словом, весь цивілізований світ разом з Україною. 

Найбільше мене обурює мовчання деяких українських зірок з величезною аудиторією, зокрема кількох відомих наших боксерів. Вони вдають, ніби нічого не сталося, і своїм мовчанням підтримують убивства, руйнування та цю жорстоку війну.

На який період, на вашу думку, пригальмується розвиток спорту в Україні через вторгнення та що буде з українським спортом після Перемоги?   

Вторгнення рф на наші землі сильно відобразиться на масовому спорті. Багато дітей-спортсменів вимушено виїхали за кордон і частині там вдалося влаштуватися. Ймовірно, що вони навряд повернуться. Чим довше триватиме ця війна, тим довше вони продовжуватимуть жити та тренуватися за кордоном. Для них за межами України відкриваються вже інші перспективи. До того ж у нас частково зруйнована спортивна інфраструктура. На її відновлення потрібен час. На жаль, частина спортсменів загинули. 

Наша карате-спільнота надзвичайно згуртована 

Коли все почалося, штаб федерації переїхав з Києва до Львова. Вже у Львові вони організували потужну волонтерську діяльність. Від партнерів з Європи Українська федерація карате отримувала великі фури з гуманітарною допомогою та необхідною амуніцією для ЗСУ. 

Багато наших спортсменів звертались у федерацію з питанням, де вони можуть продовжити свої тренування за кордоном. Тож був сформований перелік наших друзів, які розкидані по всьому світу і вже на своїх базах приймали наших каратистів. 

Тренери та діти, які залишилися в Україні, теж продовжують займатися. Так, дітям проводяться онлайн-тренування. Батьки тішаться, що у житті їхніх дітей присутні довоєнні речі. 

Підтримує спортсменів і Міністерство молоді та спорту України. На всі змагання нам надаються дозволи для виїзду. Від себе хочу подякувати Гутцайту Вадиму Макаровичу, міністру молоді та спорту України, за сприяння у цьому питанні. 

Що ви зробите відразу після Перемоги?

Відразу спадає на думку, що ми разом з друзями в центрі Львова скачемо та безмежно радіємо нашій спільній Перемозі. Проте у ті радісні миті слід згадати і тих, хто поклав життя задля цієї Перемоги. 

Надалі ж нам слід бути дієвішими та рішучішими щодо людей, які не підтримують українську ідею. З людьми, які просувають проросійські наративи та пропаганду, потрібно бути радикальними. Їм не місце у нашому полі зору. Хоча ця повномасштабна війна десь на 80% вдало почистить наших ворогів, які в тилу адаптувалися, частина все одно залишиться.