UA RU

"Бути журналістом — це знаходитися на інформаційному фронті тоді, коли це потрібно країні, а не тільки коли це престижно", — Євген Плінський

Про те, як війна змінила всю країну та українців, в інтерв'ю з ведучим телемарафону “Єдині новини” від 1+1 media Євгеном Плінським.

Війна змінила як всю країну, так і кожну людину окремо. Про те, які трансформації трапилися в медіа, що таке інформаційне дезертирство та як бути корисним на медійному фронті — спілкуємося з ведучим телемарафону “Єдині новини” від 1+1 media Євгеном Плінським.

Що ви відчували напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну? Чи було розуміння, що це неминуче станеться?

“Політики дуже довго нам кричали “вовки, вовки”, (путін нападе, путін нападе), і люди почали сприймати війну як інструмент політичного піару. Тому коли “вовк” дійсно вирішив напасти, ми відмовлялися у це вірити до останнього. І винні в цьому саме політики”.

Я відчував, що події починають наближатися саме до цього сценарію – повномасштабної війни. Проте, як і всі українці, відмовлявся у це вірити. Питання: «Що може бути?» обговорювалося всюди – на роботі, вдома, на зустрічах з друзями та родичами. Коли за два дні до вторгнення путін визнав так звані ЛДНР, був внутрішній страх того, що просто під час цієї промови на Київ полетять ракети і розпочнеться велика війна. Ніхто не розумів, як далі розгортатимуться події. Ніхто не очікував, що російська армія, як фашисти під час Другої світової війни, вночі перетне кордони і направить ракети на Україну. Це стало шоком для всіх.

Це вже зараз, аналізуючи події, які відбувалися напередодні, ми більш-менш свідомо розуміємо, що сигнали були дуже яскраві. І як ми могли не повірити в те, що це станеться неминуче?! Зараз легше проаналізувати минуле та зрозуміти: сигнали були невідворотними – евакуація іноземних посольств України, розгортання військових контингентів на території Європи, постійні візити в Росію та Україну представників влади інших країн. Увесь світ намагався зупинити вторгнення та, хай там що, але намагався підготуватися до цього. 

Євген Плінський

Однак відповідь на питання, чому ми до останнього не вірили в велику війну, дуже проста. З 2014 року деякі політики відверто дискредитували війну з росією як війну, перетворивши її на інструмент політичної боротьби. Пам'ятаєте усі ці “Армія. Мова. Віра” та відомі білборди 2019 року “або я, або путін”. Ось все це і нівелювало справжню загрогу вторгненя в очах суспільства. Політики дуже довго нам кричали “вовки, вовки”, (“путін нападе, путін нападе”), і люди почали сприймати війну як інструмент політичного піару. Тому коли “вовк” дійсно вирішив напасти, ми відмовлялися в це вірити до останнього. І винні в цьому саме політики.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Робота допомагає мені забувати про страх", — телеведуча 1+1 і марафону “Єдині новини” Наталія Островська

Розкажіть, будь ласка, про ранок 24 лютого. Яким він був та хто зробив вам той самий телефонний дзвінок зі словами: «Розпочалася війна»?

“Усі дні війни злилися навіть не в одну добу, а в якусь одну хвилину. Тривога, ефір, зйомки, розмови з рідними, короткий сон і все по колу. 1+1 став справжньою великою родиною. Немає більше підрозділів, департаментів, посад або статусів. Всі стали єдиним цілим. Гендиректор 1+1 media Ярослав Пахольчук 24/7 був з колективом з першої хвилини марафону і жив з усіма працівниками каналу в бомбосховищі. Таке ставлення до команди - дорого коштує. Плюси — це дійсно неймовірний колектив”.

Так вийшло, що не мені телефонували з повідомленням про початок війни, а саме я був тією людиною, яка робила тривожні телефонні дзвінки друзям та рідним. Якраз напередодні повномасштабного вторгнення я вирішив відправити родину на кілька днів на захід, аби вони там перечекали ці неспокійні дні. Ми запланували, що 24 лютого дружина з дітьми виїде зі столиці о 6 ранку. Проте вийшло так, що посеред ночі мене розбудила дружина зі словами: “там путін робить звернення про Україну”. Після завершення промови ми відразу почули вибухи навколо Києва, а я зрозумів, що почалася війна. Стало страшно. Ми розбудили дітей, дружина сіла з ними в машину та під вибухи перших ракет родина виїхала з Києва. Ну а я почав телефонувати друзям і родичам та будити їх цієї жахливою звісткою. Одне слово «війна» вводило людей в ступор. Особисто я прожив у цьому стані перший тиждень. 

Відправивши родину, я усвідомив, що звичного формату роботи телеканалу від сьогодні не існує, тож я одразу зателефонував керівництву каналу та запитав, як ми діємо далі. Відповідь була короткою. “Всі хто може — їде на роботу. Ми починаємо працювати в форматі телемарафону. Як це буде — ніхто поки не розуміє, але ті, хто готовий працювати — зустрічаються на каналі”. 

Я разом з Ігорем Цигаником вів першу нічну частину марафону, і це була найстрашніша ніч ефіру. Ніхто не був готовий до того, що ми розпочнемо роботу в такому форматі. До того ж нічого не було зрозуміло в принципі. Довкола говорили, що цієї ночі розпочнуться масові бомбардування Києва, що російський десант очікують на Печерську, що танки рашистів біля Оболоні….

Навіть збереглося відео, як просто під час прямого ефіру ми виходимо зі студії та поспішаємо у бомбосховище, адже редактори нам повідомили, що в столиці розпочалася повітряна тривога і це було якраз на фоні повідомлень, що о 3-й ранку розпочнеться небачене бомбардування столиці. Тоді я ще не знав, що найближчі тижні 1+1 буде жити на підлозі бомбосховища, а робочі моменти телемарафону будуть виглядати ось так.

Усі дні війни злилися навіть не в одну добу, а в якусь одну хвилину. Тривога, ефір, зйомки, розмови з рідними, короткий сон і все по колу. 1+1 став справжньою великою родиною. Немає більше підрозділів, департаментів, посад або статусів. Всі стали єдиним цілим. 

Навіть гендиректор 1+1 media Ярослав Пахольчук 24/7 був з колективом з першої хвилини марафону і жив з усіма працівниками каналу в бомбосховищі. Таке ставлення до команди — дорого коштує. Плюси — це дійсно неймовірний колектив.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Місія кожного журналіста в Україні зараз – розповідати про всі злочини рашистів", – репортерка ТСН Вікторія Ковцун розповіла про роботу під час війни

Мовлення в умовах війни кардинально відрізняється від мирних часів. Як подавали інформацію в перші дні повномасштабного вторгнення?

Це феномен, але довіра до офіційних джерел інформації злетіла до небес. Рейтинг довіри владі, Президенту Зеленському та Генеральному штабу ЗСУ досяг майже 100%. Нашим завданням було сконцентрувати громадян на офіційній інформації. Ми чітко розуміли, що ворог починає використовувати для боротьби інформаційний простір у тому числі, аби насаджувати меседжі, що будуть залякувати українців.  

Інформація про те, що буде висадка десанту і Київ зараз впаде, розповсюджувалась російськими ЗМІ, проросійськими Telegram-каналами та блогерами. Нам важливо було реагувати на такі “вкиди” та проводити контрнаступальні інформаційні дії. Це справжній інформаційний фронт. Але ми виявились готові до війни і втримали оборону в перші дні наступу. Тримаємо і зараз.

Об’єднаний телемарафон не дозволив людям втратити зв’язок з реальністю і важливість того, що було в інформаційному просторі, не всі ще усвідомлюють.

Багато людей називають нинішній телемарафон українських каналів форпостом інформаційного спротиву рф. Що особисто для вас означає цей проєкт і в чому його унікальність?

У перший же день медійники зробили неймовірну справу. Ми побудували надійну інформаційну стіну, яка відгородила українців від дезінформації ворога та паніки. Раніше неможливо було уявити, що ми безперебійно можемо вести новини. Фактично 24/7 робити їх оперативними, об’єктивними та цікавими. Але ми багато чого не уявляли. 

Варто сказати, що за ці місяці війни марафон трансформується. Нині глядачі чекають не тільки актуальних новин з передової, їм важливо розуміти, що буде з економікою, відбудовою їхніх зруйнованих будинків і так далі. Наприклад, буквально нещодавно під час прямого ефіру ми обговорювали питання оплати комунальних послуг. Люди, які втратили свої домівки чи виїхали зі своїх міст, отримують квитанції і не знають, сплачувати їх, чи ні. Такі питання також вимагають висвітлення. Кожна проблема, яка хвилює людей, повинна обговорюватися.

Питання паливної кризи, вартості продуктів харчування, можливості виїзду за кордон, шляхи евакуації з зони бойових дій. Тем, які хвилюють людей, - десятки, і всі вони обговорюються в марафоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ“Зараз робимо все можливе і неможливе на інформаційному фронті, щоб перемога настала якомога скоріше”, — Інна Лебеденко, кореспондентка ТСН

У марафоні слот 1+1 триває наразі шість годин поспіль. Розкажіть про те, як побудована ваша робота? 

Три години прямого ефіру - це три доби попередньої підготовки усієї команди.

За два дні до мого ефірного слоту ми збираємось разом із творчою групою й обговорюємо приблизні теми, які цікаво висвітлити в ефірі. Трьохгодинний слот нашої студії розбиваємо погодинно, в кожній годині обираємо 3-4 теми, які ми б хотіли висвітлити, або ж знаходимо цікавих спікерів, з якими було б важливо обговорити конкретне питання. Згодом журналісти починають готувати тематичні сюжети або блоги. Фактично ті три години, які люди бачать в ефірі, – це три доби попередньої роботи. Словом, 1 ефірна година = 1 доба безперервної підготовки.

До того ж є такий формат як резервування. Інколи студії інших медіагруп знаходяться в місцях з підвищеним рівнем небезпеки – наприклад, можливими обстрілами. І задля того, аби марафон не переривався, ми страхуємо їх, а вони інколи страхують нас. У будь-яку хвилину колеги можуть випасти з ефіру, тож у таких випадках з’являємось ми. Такі ситуації, на жаль, неодноразово були в ефірі «Єдиних новин». Проте завдяки злагодженій роботі всіх команд глядачі цього не помічають. У такі моменти вони зазвичай бачать стандартну заміну ведучих та творчої групи, які продовжують вести марафон.

Ми готові до всього. Так, за всі дні повномасштабної війни не було жодного прецеденту, аби марафон перервався. Журналісти, редактори, оператори, режисери, ведучі, керівники медіагруп для цього щоденно виконують неймовірно складну роботу. М’яко кажучи, непросто працювати в такому режимі. Спочатку це все розглядалося як спринтерський забіг на коротку дистанцію. Проте нині кожен медійник розуміє, що ми біжимо справжній марафон. При чому командний. Твоя робота в кадрі як ведучого нічого не вартує, якщо за тобою не стоїть командна робота кількох десятків людей. І кожен повністю покладається на всіх інших. Це неймовірна робота та атмосфера.

Евгений Плинский

В ефірі об’єднаного марафону ви працюєте в парі з ведучою Наталією Островською. Наскільки швидко вдалося знайти взаємодію між собою та з якими викликами довелося зіштовхнутися під час перших прямих ефірів?

Ми з Наталією до цього не працювали разом. Вона раніше вела «ТСН: 10 вражаючих подій дня», а я – «Секретні матеріали» на телеканалі 2+2. Це зовсім різні жанри. У Наталії гарна дикторська вимова, вона чудово спілкується зі спікерами. 

Я більше працював в жанрі журналістських розслідувань і маю більше аналітичної підготовки. Тому в кадрі ми доповнюємо одне одного і глядачам подобається такий тандем. 

Разом з колегами ви працюєте над проєктом «Нічна варта». Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю програму. 

 «Плюси» завжди попереду зі своїми ідеями та форматами, тому “Нічна варта” – це перше аналітичне ток-шоу в національному марафоні. Задача амбітна - схрестити формат телебачення та YouTube.”

Оскільки кількість новин, які надходять вночі, зменшилася, ми разом з колегами вирішили створити новий розмовний формат, під час якого журналісти та запрошені експерти обговорюють актуальні події останніх кількох днів. Одній темі ми присвячуємо не 5-7 хв, як зазвичай, а 40 хвилин та навіть 1 годину. Такий підхід дає можливість глибше розібратися в питанні. 

Саму ідею про створення розмовної студії подав я. Директору департаменту новин Сергію Попову вона сподобалась, він її доопрацював і став автором назви “Нічна Варта”. 

Ми зібрали команду журналістів-аналітиків та розслідувачів – Станіслава Ясинського та Євгена Куксіна – і разом з ведучою Наталією Островською ведемо ефір. 

Проєкт постійно вдосконалюється, і разом з режисером Юлією Морайко ми намагаємось створити щось дійсно унікальне. Задача амбітна - схрестити формат телебачення та YouTube. Отримуємо дуже позитивні відгуки щодо цього формату, адже людям цікаво вночі не просто бігти за новинами, а слухати ґрунтовну аналітику з експертами. 

Наприклад, один з наших ефірів про участь бурятів на війні проти України та можливість революції в Бурятії на YouTube набрав мільйон переглядів та більше шести тисяч коментарів.

Я вважаю, це чудовий показник того, що формат глядачу цікавий.

Крім основних обов'язків, ви продовжуєте активно вести свій YouTube-канал, підіймаючи актуальні питання для українців. Як змінилася тематика та які нині теми розкриваєте в межах свого авторського проєкту?

До початку повномасштабної війни мій YouTube-канал був сконцентрований на авторських журналістських розслідуваннях, особливо в питанні корупційних схем на митниці та в податковій. Викриваючи багато років нелегальні схеми контрабанди на митниці, у 2019 мене навіть долучили до підготовки аналітичних довідок для Президента Зеленського під час його перших поїздок з перевірками на митницю. Тому в вузьких колах мій YouTube канала досить відомий.

В умовах війни я аналізую події, які відбуваються на території рф, ефективність впроваджених санкцій і просто видаю свою власну аналітику стосовно подій в країні. Але оскільки робота над марафоном займає значну кількість часу, то YouTube-канал веду за можливості, записуючи розмови з цікавими фахівцями. Нещодавно поговорив з хакером, який розповів про хакінг в росії. Продовжую шукати цікаві теми, але все ж таки, більше часу приділяю марафону. 

Євген Плінський

Чому для вас було важливо продовжувати роботу на інформаційному фронті?

Бути журналістом - це не тільки красиві фото в соцмережах та знайомства з політиками. Журналістика — це бути на інформаційному фронті тоді, коли це потрібно країні, а не тільки коли це престижно.

Журналістом слід залишатися за будь-яких умов і в будь-який час. Якщо в день, коли починається повномасштабна війна проти твоєї країни, ти залишаєш інформаційний фронт, ти автоматично зраджуєш свою професію та стаєш інформаційним дезертиром.  Але таких людей одиниці. Більшість моїх колег – в строю. Це особисто моя думка, яка колегами може сприйматися по-іншому.  

Бути журналістом – це не тільки красиві фото в соцмережах і знайомства з політиками. Журналістика – це бути на інформаційному фронті тоді, коли це потрібно країні, а не тільки коли це престижно.

У перші дні війни ми виконували все, що було потрібно, – чергували, знімали сюжети, давали у розпорядження свої автівки. Робили все, аби бути корисними на інформаційному фронті. 

Дуже радий, що на «плюсах» працює велика кількість людей, які готові віддаватися своїй справі щодня. Наприклад, на 3 день війни, коли я випав на кілька днів як ведучий, сідав в авто і їхав знімати сюжети для марафону. Коли сітка сформувалася, опинився в кадрі з Наталією Островською.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖНаталія Мосейчук і Наталія Островська розплакалися у прямому ефірі під час розмови з Андрієм Бідняковим про окупований Маріуполь

Повномасштабна війна змінила світогляди людей та з кожним зробила ряд внутрішніх трансформацій. Які зміни відбулись з вами особисто? Що спершу зробите після Перемоги?

Здається, що я знаходжусь в одвічному відрядженні, яке формує прості людські бажання – обійняти кохану дружину та дітей, зібрати всіх рідних, та разом відсвяткувати Перемогу.

Війна змінює нас щодня. Не можна сказати, що ми вже дійшли до кінцевого стану. Ми розуміли, що війна це найстрашніше, що може бути. Проте, коли одночасно разом з усією країною побачили цю безодню, цю прірву, усвідомили: назад ми не повернемося ніколи.

Ми назавжди вийшли з зони комфорту в якій жили багато років. Назад шляху немає.

Якщо подивитися на зруйновані міста, то всі вони одного кольору. Сірий пил – колір цієї війни. Ця темрява, на жаль, покриває всю Україну. Війна не розрізняє, хто перед нею: дитина, вагітна жінка чи людина поважного віку. Їй байдуже. Вона знищує все та всіх. Це найстрашніше. Ти сидиш у домівці й розумієш, що на ранок можеш не прокинутися, адже у твій будинок у будь-який момент може прилетіти ракета. 

Які внутрішні зміни відбулись зі мною — зможу сказати лише після спільної Перемоги, але одне можна сказати точно: родина та життя – стали головними цінностями назавжди.

Тому першочергово, в перший переможний день, зберу родину, яку за весь цей час бачив лише тричі. Мені цього дуже не вистачає. Здається, що я знаходжусь в одвічному відрядженні, яке формує прості людські бажання – обійняти кохану дружину та дітей, зібрати всіх рідних, та разом відсвяткувати Перемогу. А в тому, що вона точно настане, сумнівів немає! Головне кожному, на своєму місці робити те, що він може.

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю