“російські спортсмени перебувають в інших умовах. Над їхніми головами ракети не літають”, — Ярослав Гуріненко, член президії Національної федерації фехтування України
В інтерв’ю для сайту телеканалу 1+1 Ярослав Гуріненко розказав про відтік спортсменів за кордон та їхню боротьбу на передовій.
Санкції щодо росії важливі і у спортивному секторі, адже кожен спортсмен після перемоги на турнірі піднімається на п’єдестал під супровід державного гімну. А після змагань міжнародного значення до цього спортсмена (і відповідно його країни) прикута увага всього світу.
За інформацією Міністерства молоді та спорту України, нині у більшості видів спорту росіяни вже відсторонені від міжнародних змагань. Проте дуже важливо, щоб до кінця війни їх не було взагалі на турнірах. Саме тому група 1+1 media продовжує реалізацію суспільно важливого проєкту “Спортивний фронт”, залучаючи до ініціативи представників українського спорту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Спортивний фронт»: бронзовий призер Олімпійських ігор Станіслав Горуна закликає до бойкоту росіян та білорусів
Новим героєм серії спецматеріалів став Ярослав Гуріненко, член президії Національної федерації фехтування України. В інтерв’ю для сайту телеканалу 1+1 Ярослав розповів про тривожний вечір 23 лютого, боягузтво спортсменів-росіян у питанні висвітлення повномасштабної війни в України, відтік спортсменів за кордон та їхню боротьбу на передовій.
Яким вечір 23-го лютого був у вас та яким видався той самий жахливий ранок, коли весь світ дізнався про початок війни?
Мій сусід — військовий. Ще за тиждень до початку повномасштабної війни він попереджав, що вторгнення неминуче. Проте, як і всі українці, я до останнього не вірив, що це може відбутися. Приходив на роботу і казав колегам, що є ось така інформація. На що вони мені теж відповідали, що це черговий “вкид” і таке неможливо.
23-го лютого ми з родиною повернулися додому. Дружина мого сусіда-військового покликала до себе у квартиру мою дружину, сказавши таке: “Збирайте речі, від’їжджайте, завтра щось почнеться”. О 5 годині ранку наступного дня я прокинувся у тривозі, відкрив свій ноутбук, почав переглядати новинний сайт і побачив на весь екран путіна з оголошенням про початок так званої “спецоперації”.
Спершу був шок, а через 5 хвилин — перший вибух
Подумав, що це звірство пускати феєрверки майже під час воєнного стану. Проте ще через 5 хвилин почув вже другий вибух. Родина підскочила і ми почали вирішувати, що робити.
Моя дружина працює у міжнародній компанії і у них був план — якщо починається війна, то їх, працівників, вивозять у Львів. Тож ми зранку зібрали речі та вирушили в центр міста. Проїжджаючи Північний міст, бачили велику кількість машин і паніку в очах кожного. Ми приїхали до офісу, де працює моя дружина, і вже там я вирішив, що залишусь в Києві. А колега моєї дружини забрав її разом з донькою у Львів. Потім моя сім’я переїхала в Угорщину.
Все зупинилося…
Клуб європейського фехтування зачинився. Робота зупинилися не лише в нашому клубі, але й ДЮСШ та інших спортивних закладах. Подібне трапилося не лише в спорті, але й в різних сферах нашого життя. Усі зупинилися та чекали на те, що ж буде далі.
Якою була реакція вашого спортивного ком’юніті на події, які відбуваються в Україні? Чи знаходилися серед представників вашого виду спорту росіяни та білоруси, які висловлювали слова співпереживання через початок повномасштабної війни?
Можливо, комусь з наших відомих спортсменів хтось щось говорив. Проте мої знайомі тренери з росії та білорусі мовчали і продовжують це робити. Ніхто нічого не писав. Натомість я звертався до них зі словами: “Чому ви мовчите? Як так?”.
Один з відомих російських тренерів по рапірі, який має військове звання, зазначив, що він не може нічого говорити, проте має свою точку зору щодо війни, яку розв’язала росія. Ще один знайомий спортсмен, з яким ми раніше фехтували, на початку повномасштабного вторгнення теж озвучував схожі наративи. Він ніби також має свою позицію, проте не може її озвучити. На що я йому відповів, аби він ішов у слід за кораблем, адже чекаю від нього конкретних кроків, чітких слів: “Ні війні”. Лише два слова і все. А якась незрозуміла нікому думка, яку людина не хоче промовляти, — нонсенс.
Чому російські та білоруські спортсмени замовчують про війну в Україні?
Є ті, які справді підтримують повномасштабну війну, яку росія розв’язала за підтримки білорусі. Є тренери, які навіть казали: “Ми маємо захопити Україну”. Є ті, які бояться щось говорити, адже військовозобов’язані. Є люди, які повністю атрофовані та говорять, що політикою не цікавляться.
Європейцям складно уявити, як у сучасному світі до тебе можуть прийти у дім зі зброєю, відібравши право на життя. Це лякає.
2-го березня Міжнародна федерація фехтування відсторонила росіян та білорусів від участі у змаганнях. Які в цілому настрої простежувалися у федерації після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, адже президентом федерації до березня був російський бізнесмен Алішер Усманов, а Станіслав Поздняков — президентом Європейської конфедерації фехтування?
Те, що я побачив, то світ засудив Алішера Усманова та Станіслава Позднякова. Словом, усіх російських людей, які мали відношення до фехтування. Європейці у своїх публікаціях зазначали, що росія — агресор і відповідно причетні до неї люди не мають жодного права керувати федераціями, конфедераціями, асоціаціями тощо.
Це ж росія, для неї це цілком реально
Чи продовжують російські та білоруські спортсмени надалі вибиватися у спорт міжнародного рівня? Якщо так — як та де це проявляється?
Поки це не офіційна інформація, але росіяни дійсно намагаються надалі вибиватися у спорт міжнародного рівня. Вони роблять це дуже обережно, розуміючи, що весь світ став проти них. Думаю, що навіть будуть використовувати формат підкупу.
У кінці листопада відбудеться конгрес, під час якого, я впевнений, що вони намагатимуться схилити міжнародну спільноту на свій бік та “вибиватимуть” право виступу в нейтральному статусі. Такі чутки є.
Нещодавно проходив президіум української федерації фехтування, на якому ми обговорювали це питання. Будемо докладати максимальних зусиль, аби допуск росіян у будь-якому статусі став неможливим, — робитимемо відповідні публікації, відео (як з українськими, так і міжнародними спортсменами).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Життя людей цінніші за мої титули”, – Георгій Зантарая, перший чемпіон світу з дзюдо в історії України (інтерв'ю)
російські спортсмени перебувають в інших умовах. Над їхніми головами ракети не літають
Чому, зрештою, спорт не може залишатися поза політикою?
Якось мій товариш-шабліст сказав: “Це історично так сталося, що коли були великі держави, вони розуміли: якщо вони підуть в бій, то загине багато військових і цивільних людей. А навіщо, аби гинули люди?! Давайте проводити змагання! Це буде як війна, але без зброї..”. Саме так проводилися Олімпійські ігри в Афінах, де всі могли зрозуміти, хто найсильніший.
Історично так складається, що спорт має прямий зв’язок з політикою. Після перемоги спортсмена підіймається стяг, грає національний гімн. У мережі доступне відео, на якому лідерка збірної росії з фехтування розповідає, що, попри санкції, вони й надалі будуть виступати на змаганнях та здобувати бажані нагороди. Проте санкції — це штраф за щось. Вони не просто так накладаються.
Значить росія робить щось не так і їхні спортсмени це підтримують. Висловлювання спортсменів-пропагандистів звучать дуже агресивно, не по-спортивному. Вони теж зі своєї сторони зомбують людей.
Не погоджуюсь, коли кажуть, що спортсмени не винні. Особливо нестерпно чути, коли росіяни кажуть, що не цікавляться політикою. Їхня позиція нейтралітету та замовчування вбивають.
Розкажіть, будь ласка, про діяльність клубу європейського фехтування. Як він нині функціонує та в який момент ви поновили свою роботу?
Клуб запрацював буквально нещодавно, орієнтовно місяць тому. Зали клубу європейського фехтування знаходяться в приміщеннях загальноосвітніх шкіл. Тож, звісно, що після початку повномасштабного вторгнення школи зачинилися і припинили свою роботу також.
Нині ж все поступово відновлюється. Проте є проблема в тому, що багато людей виїхали за кордон — і спортсмени, і тренери. Попри те, що всі поступово повертаються додому, дітей все одно дуже мало. До того ж знаходяться родини, які взагалі не планують повертатися. Тому на секції може бути лише 5-10 людей.
Також багато спортсменів зараз на передовій, серед них — Євгеній Шульмейстер, Сергій Самойлов, Анастасія Івченко, Олександр Шапоров. З Євгенієм нещодавно трапився прикрий випадок. У бліндаж, в якому він перебував, прилетів снаряд. Майже всі його побратими загинули, а він нині проходить реабілітацію. Він дуже хороший шпажист — переможець та призер всеукраїнських змагань.
Ігор Давидян, майстер спорту з фехтування, у перші дні війни прийняв рішення стати на захист країни, проте він не відразу поповнив ряди військових. Йому постійно відмовляли, адже була велика кількість охочих обороняти країну. Зрештою, йому вдалося доєднатися до лав ЗСУ, нині він проходить навчання. До речі, його тато, Гарнік Давидян, свого часу тренував Ольгу Харлан.
Фото: Ігор Давидян
Рашисти зруйнували фехтувальний манеж у Харкові. Яким були ваші емоції, коли почули цю новину? Які спогади у вас залишилися про цей спортивний об’єкт? Зокрема, змагання якого рівня там проходили?
Моє життя тісно пов’язане з цим фехтувальним манежем. Там я виграв Чемпіонат України серед дорослих та і в цілому дуже багато фехтував. У цей зал була закладена душа.
Фото @nikolay.synelnykov
Це професійний, сучасний, великий комплекс, в якому був також розміщений фітнес-клуб. Приїжджати туди було одним суцільним задоволенням. Туди також приїжджали спортсмени з усього світу (російські та білоруські у тому числі).
Фото @nikolay.synelnykov
Обов’язково виженемо цих москалів з нашої землі
Що ви зробите відразу після Перемоги?
Дам волю своїм емоціям — пущу сльозу. Те, що зараз відбувається, — величезний історичний урок. Тож Перемога буде найвеличнішим святом для мене, пишатимусь нашими захисниками та вкотре переконаюсь: ми єдиний народ, який разом зумів перемогти такого монстра.
Я дуже люблю нашу країну. Колись працював у Іспанії і знаєте що?! Після повернення в Україну, на рідну землю, я вже нікуди не хотів їхати. За кордоном мені було психологічно важко. А тут, вдома, знаходяться мої батьки, друзі та неймовірні українські люди.
