"Бойові дії тривають не лише у містах та полях, війна триває і на інформаційному фронті", – Максим Сухенко, ведучий марафону «Єдині новини» від 1+1 media
Читайте інтерв'ю Максима Сухенко, ведучого марафону «Єдині новини» від 1+1 media, керівника творчої групи інформаційно-розслідувальних програм, продюсера і ведучого програми «Загублений світ» на 2+2.
Цей ранок – найстрашніші 2 години за увесь період повномасштабної війни.
Максиме, пригадайте ранок 24 лютого. За яких обставин ви дізналися про початок повномасштабної війни та за кого того ранку ви хвилювалися найбільше?
Цей ранок складно забути, попри те, що минув майже рік. Це той день, який зламав все, що у нас було раніше, і змусив нас вчитися жити по-новому. Ми прокинулися з дружиною о 5 ранку, мені спочатку здалося, що хтось забув закрити хвіртку і це вона гупала, але за мить ми усвідомили: це вибухи. Коли відкрив очі, дружина вже сиділа і гортала стрічку новин, читаючи в голос: «У Києві вибухи, у Харкові вибухи, в Одесі вибухи». Цей ранок – найстрашніші 2 години за увесь період повномасштабної війни. Лякала невідомість. Ми не розуміли, чи танки вже у Києві, чи ми ще боремось. Стояло питання існування країни і намагання усвідомити, куди бігти: їхати до Києва і шукати військкомат чи одразу хапати мисливську рушницю і бігти у ліс? Але найбільше хвилювало питання: «Що робити з дружиною та дітьми?».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Новинарі – люди, які звикли працювати в екстремальних умовах", – головна продюсерка ТСН Тетяна Білоус про роботу під час війни
У першу чергу ми спустили дітей на перший поверх нашого будинку, я поклав їх біля каміна, трохи далі він вікон. Тривожна валіза у мене була повністю зібрана, навіть сьогодні у ній лежить 200 батарейок. Десь близько 05:30 ми увімкнули телевізор. Пам’ятаю, що Єгор Гордєєв, ведучий ранкового шоу «Сніданок з 1+1», вийшов у ефір на годину раніше і заявив, що почалася війна, але ми боремося – це для нас стало великим полегшенням.
Просто над нашою головою відбувалися повітряні бої, літали винищувачі. Ми не розуміли, що відбувається, але найбільше лякало те, що хтось із російських ідіотів міг наважитися на обстріл величезної черги з автомобілів.
Помітив, що керівництво починає з’їжджатися на роботу, тож вирішив, що мені теж варто збиратися і їхати до колег. Витратив трохи часу, аби заспокоїти рідних, які були налякані тим, і не сильно зраділи, коли я повідомив їм, що збираюся в офіс. Десь близько 11:00 я виїхав, рухався через Вишгород у напрямку Оболоні, але того дня так і не доїхав до пункту призначення. Близько 9-ти годин простояв у глухому заторі. Просто над нашою головою відбувалися повітряні бої, літали винищувачі. Ми не розуміли, що відбувається, але найбільше лякало те, що хтось із російських ідіотів міг наважитися на обстріл величезної черги з автомобілів, які були повністю заправлені бензином. Страшно навіть уявити, що там могло бути.
Повернувся додому, поговорив з рідними і ми вирішили, що поки залишаємося вдома, а далі будемо орієнтуватися по ситуації. Проте одна новина змусила переглянути усі наші плани. Ми дізналися, що окупанти вдерлися на територію ЧАЕС. Від неї до столиці менше ніж 100 кілометрів і ми усвідомлювали, що якщо вони підуть на Київ – підуть через наше село, де ми проживаємо. Після півторагодинної суперечки ми таки прийняли рішення про евакуацію та вивезення дітей, сіли у дві автівки. Я забрав батька, сина колеги з ТСН, дружина підібрала няню, 50-ти кілограмову собаку і ми вирушили в бік кордону. Коли родина була у безпеці, тоді вже зателефонував керівництву з питанням, куди мені їхати далі.
ТСН – команда, що здатна працювати у форматі постійного марафону.
Ви були одним із тих, хто працював на резервній студії. Пригадайте, як там налаштовувався робочий процес?
Загальнонаціональний телемарафон «Єдині новини» ще був у процесі запуску, тоді тривали перемовини щодо того, аби об’єднати зусилля усіх телеканалів.
На самому початку у студії було з десяток людей, на місці вже працював Антон Степюк, який був випусковим редактором і намагався творчо це все об’єднати, також туди приїхали ведучі Марічка Падалко, Руслан Сенічкін, Руслан Шаріпов, Наталія Мосейчук, та технічні працівники..
Ми, ведучі, працювали у парі, адже одна людина фізично не змогла б безперервно говорити по 6 годин.
Екстримом для мене стало те, що мені довелося працювати в ефірі як ведучому інформаційних випусків, а я цим не займався вже понад 15 років, але зібрався, згадав і у мене крута співведуча Наталія Мосейчук - тож все вийшло.
Коли ми вийшли в ефір – вже не було часу не хвилювання.
Що для вас стало найважчим у момент, коли ви змушені були сісти у крісло ведучого прямого ефіру?
Єдиний випусковий редактор не міг самостійно перекрити, зверстати й змонтувати випуск, тож ми працювали з телефонів. Також частину роботи завдань намагалися брати на себе. У перші дні повномасштабного вторгнення ми читали ті новини, які були у Telegram-каналах.
Напевно, найскладніше для мене було вгамувати емоції. Усвідомлював, наскільки це велика і масштабна робота, адже слот у 6 годин – це не 15-20 хвилин, як це було у моєму професійному досвіді. До того ж лився величезний інформаційний потік і ми мусили постійно інформувати населення.
Бойові дії тривають не лише у містах та полях, війна триває і на інформаційному фронті.
У перші дні повномасштабної війни йшла дуже активна дезінформаційна війна. Ми бачили, що ворог створював діпфейки президента Володимира Зеленського, який нібито повідомив, що Україна склала зброю.
Найбільше людей цікавило не щось глобальне, а те, що відбувається у сусідньому селі – де пересувається техніка, у який бік їхати безпечно, а де ти наражаєш себе на небезпеку. Новини ми видавали дуже обережно, аби не поширювати хибну інформацію. Першочергово завжди посилалися на джерело. Нам було принципово, хто це повідомив. Якщо ми не знали – відразу казали, що наразі перевірити достовірність цієї інформації неможливо, вона не маркована жодним джерелом, тому радимо так до неї і ставитися. Також намагалися оцінювати інформацію зі свого життєвого досвіду і тут мені було трохи легше. Свого часу працював у гарячих точках, де проходили бойові дії, тому я відносно розумів, як працює воєнна машина, як приймаються рішення. Міг провести певний аналіз, яка інформація може бути достовірною, а що є цілковитою нісенітницею.
Тут такий же принцип, як і у медицині, – не нашкодь.
Які професійні принципи ви сповідуєте? Чого ви б ніколи не зробили за свою професійну кар’єру та чому?
Кожен ведучий – це своєрідний лікар, який має розуміти необхідність надавати інформацію дозовано, аби не посіяти паніку. Найголовніше у нашій інформаційній війні – це правда, ми завжди говоримо лише правду.
Які теми для вас – цілковите табу?
Найважче для мене, як для батька двох дітей, – дитяча смерть. Це дуже складно, тому цих тем я намагаюсь уникати. Спекуляція не смертях заради того, аби викликати емоції – це для мене абсолютно закрита і табуйована тема.
Ми спілкуємось з вами на 10 місяць війни, 24 грудня, скажіть, наскільки сильно змінилось телебачення за цей період і які зміни ви можете передбачити в індустрії у майбутньому?
Через війну телебачення змінилось досить кардинально, навіть на прикладі загальнонаціонального телемарафону, який об’єднав найбільші телеканали, адже цей марафон став справжнім феноменом не лише в Україні, але й у світі.
Запустився оновлений телеканал 1+1 Україна і це дуже важлива подія, яка може призвести до переформатування медіаринку в цілому. Це чудова можливість створити телебачення нової якості.
Окрім того, що ви ведете загальнонаціональний марафон «Єдині новини», ви працюєте над проєктом «Загублений світ», зокрема також є його ведучим. Як змінився інформаційно-розважальний проєкт «Загублений світ» через повномасштабну війну?
«Загублений світ» – це проєкт, який створений для того, аби пояснювати людям, що світ набагато ширший, ніж ми його бачимо та уявляємо і саме цей посил ми заклали у новий сезон проєкту. «Загублений світ» змінився так само, як змінилося наше життя. Ми розуміємо, що розповідати людям сьогодні про те, звідки витікає Амазонка та скільки людей шукає її гирло – було б не дуже доречним. Головний критерій успішності нашого проєкту – ми розповідаємо глядачам про ті теми, які їм можуть бути цікавими, що глядач зможе переказати своєму другу чи знайомому, що він дізнався з того чи іншого випуску.
Сьогодні ми говоримо про ті речі, які актуальні та важливі просто зараз, а це – життя під час війни. Це дуже велика та глибока тема і це те, що цікавить кожного, адже ми розповідаємо про справжній героїзм наших співвітчизників. Події в нашій країні та вчинки українців надихають людей по всьому світу та змушують їх подивитися по-іншому на своє життя. Якось у мене запитали «Що ви вважаєте найважливішим під час роботи журналіста під час війни?», а все просто – показувати людям людей, розповідати наскільки українці сильні, незламні. Нічого не треба вигадувати, адже поряд з нами живуть люди, здатні на неймовірні речі.
Якщо оточити себе правильними людьми – можна пережити будь-які найгірші періоди.
Що вам запам’яталося найбільше за період роботи в умовах війни і які головні висновки ви для себе зробили за цей час?
У перші дні вторгнення рф навчився спати в сорочці на випадок термінового виходу в ефір. Проте найголовніший висновок – якщо оточити себе правильними людьми – можна пережити будь-які найгірші періоди.
Переоцінив усіх людей, з якими спілкуюся, мені звісно вкрай скрутно та важко знаходитись далеко від родини. Переглянув своє ставлення до рідних, свою поведінку, але все ж таки найважливіше – люди, які навколо, – це велике надбання, і разом можна звернути гори.
Не святкуватиму, а дякуватиму!
Яким для вас буде день нашої спільної Перемоги?
Кожен з нас перебуває у відносній безпеці не лише завдяки військовим з фронту, але й завдяки хлопцям та дівчатам з сил оборони України - розвідки, ППО, ТРО, СБУ, МВС, ДСНС, прикордонникам і так далі. Хочеться зателефонувати усім, кому зараз телефоную не так часто, і подякувати кожному, хто оберігає наші життя.
