UA RU

Громадська активістка Уляна Пчьолкіна розповіла про свою евакуацію з Бучі на кріслі колісному та допомогу людям з інвалідністю

Як виживають в Україні в ці дні люди з інвалідністю — пронизлива історія Уляни Пчьолкіної в рубриці "Щоденники війни".

Уляна Пчьолкіна є відомою громадською активісткою, першою чемпіонкою світу з паракарате. Війна застала Уляну у Бучі, де з перших днів велися запеклі бої і вирватися було складно. Зараз Уляна перебуває у Львові та активно опікується людьми з інвалідністю. Сьогодні у «Сніданок.Онлайн» в рамках рубрики «Щоденники війни» Уляна розповіла і про свою евакуацію, і про гостро критичну ситуацію виживання, в якій опинилися люди з інвалідністю з початку війни, яку розпочала росія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖПісля 19 днів підвалу та лише на 6-й день зеленого коридору сім’я змогла вибратися з окупованого Гостомеля: «Щоденники війни» у «Сніданку. Онлайн»

Уляна розповідає, що шанс виїхати був тільки 24 лютого, але тоді вже почалися обстріли Гостомельского аеродрому, який знаходиться в декількох кілометрах від житлового комплексу, в якому мешкає Уляна з чоловіком. Пізніше вже всі мости, під’їзди до Бучі, за словами Уляни, були або окуповані «русньою», або підірвані.  

"Виїхати автівкою було небезпечно – люди їхали на свій страх та ризик. Ми з чоловіком прийняли рішення, що ми не можемо так ризикувати, тому що вийти з машини і бігти лісами для нас не є можливим. Саме тому ми залишилися вдома".

Пчьолкіна

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Окупанти прикрилися нами, як живим щитом", - редакторка "Сніданку з 1+1" розповіла про події в Немішаєве (під Києвом)

Уляна розповідає, що найзапекліший бій, який вона застала особисто був 27 лютого, коли обстрілювалиі і їхній житловий комплекс. Саме тоді російські війська обстріляли пам’ятник воїнам-афганцям у вигляді БТР.

"Після того почалися проблеми зі зв’язком, пропало світло, десь до 3 березня воно ще було і можна було опалювати завдяки кондиціонеру, бо газопостачання і води вже не було. Далі ситуація почала погіршуватися і зв'язок пропав зовсім. Ми на першому поверсі, спускатися в підвал на кріслах колісних було теж неможливо. Ми з чоловіком прийняли рішення, що будемо перебувати у своїй квартирі. І знаєте, можна сказати, що це такий був рівень довіри до ЗСУ – "сплю в своєму ліжку".

Спати сидячи для нас, людей, які мають травму спинного мозку і користуються кріслом колісним, просто неможливо. Ми вирішили, що якщо прилетить, то прилетить, але «вграти» себе за декілька днів і втратити можливість рухатися взагалі і щось робити ми не можемо".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Вони могли в будь-який час нас розстріляти", — керівниця ТСН.ua розповідає, як вирвалася з Димера (окупований в перший день війни)

Уляна розповідає, що вирішили зберігати себе наскільки можуть і чекати, коли зможуть їх вивезти.

"З нами на зв’язку був Центральний штаб, [писали] з адміністрації Президента, Перша леді намагалася нас вирвати звідси, мої знайомі бійці ветерани писали смс, що намагаються пройти до нас, але ближче ніж на два км дійти до місця, де ми перебували, було неможливо.
Я знаю точно, що мій пост до міжнародних організацій про прохання підключитися до цих процесів – він не про зраду, не про зневіру, він про довіру до України, але і про те, що нас не підтримують міжнародні організації – саме до них було звернення. Я знала, що визволити нас було неможливо, я знала це з «перших рук» – можу так сказати. Саме тому ми написали цей пост і у нас була свята віра, що нас визволять рано чи пізно".

Пчьолкіна

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«Ми стояли на колінах, щоб швидше впасти на підлогу і закрити вуха», — історія жительки Чернігова, якій вдалося евакуюватися під обстрілами

Така можливість, за словами Уляни, з’явилась 9 березня. Сотні автівок хотіли виїхати "коридором", але бої не припинялися.

"Ми чекали з 11 години до 16 точно. Потім сказали, що з 16 "коридор" закриють і тоді почали рухатися автівки, закликаючи інших приєднуватися. Ми з чоловіком переглянулися і вирішили вклинитися теж в цей потік. По оркам було видно, що вони не очікували такого потоку машин. Я вам скажу, що ми просто проскочили. Нас обшукували, звичайно. Я все видалила з телефону, бо вони все перевіряли. Я повністю обнулила телефон, стерла всі відео".

Уляна розповіла, що трималися бучанці завдяки місцевому пабліку, в якому і вгамовували паніку, і обмінювалися інформацією, і блокували «русню».

"Там досі є люди, які періодично виходять на зв’язок. Багато лежачих людей там. Вчора якраз змогли вивезти бабусю, якій 106 років, її доньці 80 з лишком. Їх тільки вчора змогли евакуювати, і ми аж видихнули. Це сторічна бабуся, яка при своїй пам’яті, і пережила Другу світову війну. Коли вона змогла виїхати, то для нас це наче був символ надії, що все буде добре, ми переможемо точно, і Україна вціліє".

пчьолкіна

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Перемога України не за горами", — 92-річна Любов Погонюк, яка пережила катування у в'язницях під час Другої світової війни, запропонувала свою святкову омріяну сукню на маскувальні сітки

Не втрачає Уляна надії і щодо своєї мами, яка перебуває зараз в окупованих Бабинцях:

"Що там зараз відбувається – ніхто не знає, бо зв’язку нема. Ще коли був зв'язок, то ми знали, що окопувалися між хатами російські окупанти… Я просто пишу мамі щодня смс, що я їла, що я роблю, що я її люблю і знаю, вона буде сміятися, що я «навалила» їй сотні смсок, але я хоч так тримаю з нею зв'язок. Серце мені каже, що все добре, але я переживаю, бо там не має світла. Маю надію, що вони там, будучи в селі, можуть скористатися дровами для обігріву, мають курку, картоплю в погребі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖУ «Сніданку з 1+1» колишня кореспондентка ТСН Юлія Панкова розповіла свою історію втечі з окупованого Гостомеля

Окремо Уляна закцентувала на критичній ситуації, в якій перебувають зараз люди з інвалідністю, яких евакуювати вдвічі тяжче:

"Багатьох саджають без крісла колісного, і ми тут у Львові шукаємо їх таким людям. Не має засобів для інконтиненції. Це засоби, завдяки яким люди можуть сходити в туалет, для розуміння. Спеціальних магазинів не має, а найбільший такий склад знаходиться між Бучею та Ірпінем, тобто зараз заблокований або навіть знищений".

Окрім того, людям з інвалідністю потрібні особливі умови, бо перебувати у хаті, де немає відповідного душу або туалету – неможливо для гігієни людини, яка користується кріслом колісним. Ще одна критична ситуація – підтримуючі медикаменти. У таких людей часто уражені нирки, кишківник, і їм потрібні специфічні ліки. Погана ситуація з тим, що люди отримують пролежні від постійного лежання або сидіння – це потребує негайного медичного втручання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖІсторія волонтерської родини з Хмельницька на чолі з 96-річною бабусею у "Сніданок. Онлайн"

Уляна розповіла, як шукають допомогу та закликала доєднатися:

"Ми почали створювати координаційний центр, наші лідери включилися по всій Україні. Ми робимо хаби і відсилаємо туди гуманітарну допомогу з Польщі, де наші колеги включилися з першого дня і почали писати, чим можуть допомогти. Ми тримаємо зв’язок з чешськими, шведськими колегами – вже людина поїхала в Стокгольм в клініку лікуватися…. Зараз ми евакуювали до Львова людину-колісну, яка на діалізі…З Чернігова вивезли людину без ніг. І такій людині теж треба особливі умови для перебування, бо їй навіть на підлогу важко спуститися. Ми шукаємо допомогу закордоном – місця, де можуть допомогти саме людям на кріслах колісних. Нам дуже важлива підтримка – нашій Групі активної реабілітації. Там є посилання, як можна задонейтити та підтримати".

Благодійність Пчьолкіна

На завершення Уляна закликала посміхатися попри все:

"Жити треба тут і зараз. Ми не знаємо, що може статися завтра. Будь ласка, живіть, дихайте, турбуйтеся про себе. Спочатку одягніть "кисневу маску" на себе, бо у нас повинні бути сили на допомогу, на порятунок, на відбудову нашої країни. Я в це свято вірю. Дякую всім дотичним, хто не байдужий, всім, хто робить роботу на своєму фронті".

Пчьолкіна

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю