«Будь-який нейтральний прапор російських та білоруських спортсменів все одно заплямований кров’ю», – Назар Чепурний, український гімнаст, бронзовий призер Чемпіонату світу зі спортивної гімнастики
Інтерв'ю з Назаром Чепурним для проєкту "Спорт проти війни".
«Було важко знаходитись на відстані та переживати всі події»
Пригадайте ранок 24 лютого. За яких обставин ви дізнались про початок повномасштабного вторгнення? Якими були ваші перші дії?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, перебував за кордоном на змаганнях. Дізнався про ці страшні події від своїх близьких. Першочергово почав писати та телефонувати рідним і знайомим, які на той момент були в Україні, цікавився тим, як вони. Особисто мені було важко знаходитись на відстані та переживати всі події, тому я, звичайно, повернувся.
Ви стали бронзовим призером Чемпіонату світу в Бельгії. Що ця медаль значить особисто для вас? Розкажіть про свої емоції та думки.
Ця медаль була надважлива для мене, оскільки вона дала мені поштовх та впевненість у своїх силах, і показала, що я можу конкурувати з гімнастами світового рівня.
Не скажу, що було легко. Медаль далася мені особливо важко, тому, що шлях до неї пролягав через великі труднощі. Однак, згадуючи цей шлях, я тільки зараз розумію, наскільки ця нагорода відіграла значну роль у моєму подальшому спортивному житті. Але немає часу розслаблятися, потрібно працювати та готуватися до майбутніх змагань та перемог для України.
«Свої перемоги присвячую нашим захисникам та захисницям»
Як вам вдається не здаватись в ці важкі часи, брати себе в руки після всього, що відбувається в нашій країні, й виходити на спортивну арену, показуючи високі результати?
Беру приклад з з хлопців та дівчат, які захищають нашу країну. Вони не здаються та не опускають руки. Тоді чому я маю це робити?! Ці люди своїм прикладом доводять, що треба продовжувати боротись, попри всі труднощі. І це мотивує, додає сил.
Дуже вдячний Силам безпеки й оборони за те, що маю можливість продовжувати свою спортивну кар’єру! Тому свої перемоги присвячую нашим захисникам та захисницям, адже саме завдяки їм в нас є можливість тренуватись на рідній землі, вдома. І перше, що я зробив, коли вже побачив результати на Чемпіонаті світу, – підняв прапор України.
Команда чоловічої збірної України зі спортивної гімнастики, до якої ви входите, отримала ліцензію на Олімпіаду 2024 року. Зокрема, це будуть ваші перші дорослі Олімпійські ігри. Що ви відчуваєте, усвідомлюючи, що будете представляти Україну на такій важливій світовій арені? Загалом, чи впливає велика війна на ваше ставлення до Олімпійських ігор?
Для мене це виклик. Перш за все, перед самим собою. І важлива місія не підвести команду. Наша задача на найближчий час буде складатись з щоденних тренувань та підготовки. А також підтримки командного духу, що дуже важливо. У нас є головний тренер, який знає як правильно, і як вести команду до перемоги.
Війна впливає на кожного. Тому що ми не можемо стояти осторонь. Це і складність тренувань під час повітряних тривог, і емоційний стан. Навіть коли ми були на Чемпіонаті світу в Антверпені, я дуже переживав за близьких, коли лунали повітряні тривоги.
«У Міжнародному олімпійському комітеті не може існувати жодних компромісних рішень для держави-терориста»
МОК офіційно відсторонив Олімпійський комітет росії. Причиною стало те, що Олімпійський комітет росії включив до свого складу Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області. Як, на вашу думку, ці дії вплинуть на присутність росіян і білорусів на Олімпіаді? Чи є, зрештою, шанси, що ми їх там не побачимо навіть під нейтральним прапором?
У лавах Збройних сил України перебувають понад три тисячі спортсменів, і ще тисячі спортсменів і тренерів працюють на волонтерському фронті. За весь час повномасштабної війни в Україні загинули понад 370 спортсменів і тренерів, які прагнули показувати найвищі результати на міжнародних змаганнях під українським прапором. Крім цього, у нашій державі зруйновано понад 350 спортивних об’єктів. А замість регулярних занять в уцілілих спортивних комплексах, спортсмени змушені перебувати в бомбосховищах через постійні сигнали повітряних тривог та обстріли. За цих умов у Міжнародному олімпійському комітеті не може існувати жодних компромісних рішень для держави-терориста, оскільки основні засади Олімпійської хартії фундаментально протилежні війні. Будь-який нейтральний прапор російських та білоруських спортсменів все одно заплямований кров’ю. Я гадаю, що нарешті ці факти якось вплинуть на керівництво МОК та здоровий глузд переможе.
Як гадаєте, чому досі Міжнародний олімпійський комітет не ухвалив остаточне рішення щодо того, чи будуть російські та білоруські спортсмени допущені до Олімпіади-2024 в Парижі?
Президент Національного олімпійського комітету росії в одному з інтерв’ю заявив про те, що для членів російської олімпійської збірної за честь брати участь у війні проти України. Невже їм цього недостатньо?
Ні для кого не секрет, що російські спортсмени підтримують путінський режим, беручи участь в різноманітних політичних заходах.
Хто зі спортсменів-росіян і білорусів, з якими вам доводилося перетинатися на міжнародних аренах, стали для вас найбільшим розчаруванням?
Усі, хто підтримує війну, виступає на політичних заходах з z-символікою, досі мовчить про все це, стали для мене розчаруванням. І, на жаль, таких більшість. Тому когось конкретного виділити не можу. З представниками країн-агресорів зараз зв’язок не підтримую.
Яких змін ви зазнали від початку повномасштабної війни? З якими викликами в спортивній кар’єрі стикнулися?
Подорослішав, став сильнішим і сміливішим. Щодо спортивної кар’єри, то, коли повернувся до України з-за кордону, почав працювати з тренером Геннадієм Сартинським. Це було водночас і викликом для мене, і моїм кращим рішенням.
«Український спорт в умовах війни, хоч і повільно, але все-таки розвивається»
Як в цілому проходять тренування та чемпіонати в нових реаліях? Яким є спорт в умовах війни? І, на вашу думку, як вторгнення вплине на подальший розвиток українського спорту?
Звичайно, що з початком великої війни багато до чого довелось адаптуватись. Наприклад, до повітряних тривог, які можуть бути під час тренувань. Або до того, що тепер добиратись до іншої країни на чемпіонат набагато довше, ніж було раніше. Бо аеропорти не працюють і доводиться їхати по 2-3 дні. Але я вже адаптувався, звик до всього та продовжую свою спортивну діяльність.
Український спорт в умовах війни, хоч і повільно, але все-таки розвивається. Адже, попри все, наші спортсмени продовжують завойовувати медалі, представляти Україну на міжнародній арені та привертати увагу до всього, що зараз відбувається.
Хто з зірок гімнастики та в цілому спорту найбільше підтримував вас?
Це мій тренер Геннадій Сартинський та український гімнаст Олег Верняєв. У нас з ними вже склались досить теплі відносини, мені дуже комфортно з ними працювати. Ми постійно підтримуємо та допомагаємо один одному.
«Буду дуже радіти в цей день, хотілось би, щоб він вже настав якнайшвидше»
Яким уявляєте день нашої Перемоги? Що обов’язково плануєте зробити?
Не хочу забігати наперед, тому особливого нічого не планую. Але точно знаю, що буду дуже радіти в цей день. Хотілось би, щоб він вже настав якнайшвидше.
Ми матимемо багато роботи після нашої Перемоги. У будь-якому випадку ми всі чекаємо на цей Переможний день, а далі вже розвиватимемо нашу країну, підтримуючи розвиток молодого покоління та дітей.
Ще раз дякую Силам безпеки й оборони, які наближають день нашої Перемоги!
