«Одна думка, що ми можемо зустрітися з ними на одних аренах не вкладається в голові. Це досить небезпечно – як і для нас, так і для них», – український біатлоніст Дмитро Підручний
Український біатлоніст Дмитро Підручний поділився думками про участь росіян та білорусів у міжнародних спортивних змаганнях.
Пригадайте ранок 24 лютого. За яких обставин ви дізналися про вторгнення рф на українські землі? Якими були ваші перші дії?
Дуже міцно сплю, тому нічого не чув. Прокинувся, як завжди, близько 7:30 і побачив дуже багато пропущених дзвінків. Перетелефонував друзям і родичам, вони мені й розповіли про повномасштабне вторгнення. Деякою мірою я здивувався. Далі ввімкнув телевізор і побачив, що це дійсно сталося.
Зізнаюся, що складно пригадати перші дії в ранок 24 лютого. Звісно, що було хвилювання, роздуми про те, що робити далі. Одразу з дружиною зібрали найнеобхідніші речі – тривожний рюкзак для неї та дітей. Після цього я вийшов на зв’язок зі своїм командуванням Національної гвардії України й чекав від них подальших наказів.
«Звичайно, що було складно повертатися у спорт, адже щодня ти відчуваєш психологічний тиск, хвилюєшся за країну, рідних, близьких та друзів, які перебувають на фронті»
На самому початку великої війни на своїй сторінці в Instagram ви виклали пост про те, що ви та ваша команда залишаєтесь в Україні, щоб захищати свої сім’ї та домівки від країни-агресора. Також ви написали, що у подальших змаганнях ніхто не братиме участь. Коли, все ж таки, ви прийняли рішення продовжувати свою професійну кар’єру? Чи було важко повертатись до великого спорту та адаптуватись до нових реалій?
Перед повномасштабним вторгненням ми якраз повернулися всією командою з Олімпійських ігор в Пекіні. Планувалось, що ми б мали кілька днів відпочинку, а потім, якщо не помиляюсь, 28 лютого, вирушали б на наступні етапи Кубка світу. Оскільки відбулося повномасштабне вторгнення, ми залишилися в Україні. З огляду на те, що більшість наших спортсменів (як чоловіків, так і жінок) є військовослужбовцями (або Збройних Сил України, або Національної гвардії України), тож їх, як і мене, майже одразу направили до своїх частин.
Після трьох місяців служби в частині Національній гвардії моє керівництво повідомило, що я повинен повернутися до спорту і представляти та прославляти нашу країну на міжнародній спортивній арені.
Спорт – це моя робота, яку люблю, тому я одразу повернувся до тренувань. Звичайно, що було складно повертатися, адже щодня ти відчуваєш психологічний тиск, хвилюєшся за країну, рідних, близьких та друзів, які перебувають на фронті. Та й саме повернення у спорт після практично трьох місяців без тренувань, а також зовсім іншого способу життя та розпорядку дня, було нелегким. Тому увійти в тренувальний ритм було досить важко.
«Зараз відсторонення спортсменів з росії та білорусі від міжнародних змагань – це один із методів тиску на ці країни»
У квітні минулого року ви розкритикували проросійську позицію братів Фуркадів та сміливо висловилися з приводу цього на своїй сторінці в Instagram. Зрештою, чому спорт не може бути поза політикою? Чому російських та білоруських спортсменів важливо не допускати на міжнародні спортивні змагання?
Думаю, це зрозуміло чому: спорт, що в рф, що в білорусі – інструмент пропаганди. Весь світ бачив, що відбувалося в перший місяць повномасштабного вторгнення на стадіоні в Лужниках, скільки там було запрошених спортсменів для підтримки збройного нападу на Україну. Тож зараз дозволяти їм виступати й прославляти свою країну – недопустимо.
Одна думка, що ми можемо зустрітися з ними на одних аренах не вкладається в голові. Це досить небезпечно – як і для нас, так і для них. Зараз відсторонення спортсменів з росії та білорусі від міжнародних змагань – це один із методів тиску на ці країни. Важливо, аби вони були ізольовані допоки не закінчать війну і не виведуть війська з усієї території України.
Чи плануєте виступати на Олімпійських іграх у 2026 році? Загалом розкажіть про ваші плани на майбутнє.
Планую після кожного сезону приймати відповідне рішення – чи продовжувати кар'єру далі, чи ні. На це впливають самі результати впродовж сезону, стан мого організму, можливості для того, щоб я продовжив кар’єру, чи матиму змогу потрапити до централізованої підготовки.
Тож для себе я вирішив, що після кожного сезону буду приймати відповідні рішення щодо продовження підготовки до Олімпіади-2026. Зараз планів щодо завершення кар'єри у мене немає.
«Міжнародна спортивна спільнота пам’ятає про війну в Україні й буде підтримувати нас надалі, а я зі свого боку буду продовжувати нагадувати про те, що в Україні триває війна, відбуваються ракетні обстріли, гинуть люди»
Вам, як спортсмену, доводиться спілкуватися з багатьма ЗМІ за кордоном, зокрема спортивними. Про що вас найчастіше нині питають? Чим цікавляться? Чи пам’ятає все ще міжнародний спортивний світ про війну в Україні?
Вже давно не спілкувався із представниками закордонних ЗМІ, тому що змагання в Словаччині я пропустив. Але на початку серпня був запрошений на комерційні змагання в Норвегії – фестиваль BLINK, де у мене була можливість виступити перед організаторами та спонсорами цього фестивалю. Звісно, що більшість їхніх запитань стосувалися війни. Вони запитували про те, що у нас відбувається, в якому стані зараз, під час війни, український спорт, спортивні об’єкти та бази, які були зруйновані внаслідок російської військової агресії. Усі присутні висловили нам велику підтримку. Тож навіть попри те, що війна триває вже більше, ніж 1.5 роки, дуже сильно відчувається підтримка міжнародної спортивної спільноти.
Взимку, коли я виступав на Чемпіонаті світу, то практично всі питання були пов'язані з подіями в Україні: з війною, з відстороненням росіян та білорусів від міжнародних змагань. Думаю, міжнародна спортивна спільнота пам’ятає про війну в Україні й буде підтримувати нас надалі. А я зі свого боку буду продовжувати нагадувати про те, що в Україні триває війна, відбуваються ракетні обстріли, гинуть люди.
Кому ви вдячні за особливу підтримку від початку повномасштабної війни?
Дуже багато спортсменів з різних країн писали з перших днів війни й пропонували свою допомогу: мені, моїй сім'ї, іншим українським спортсменам. Я не зможу перелічити всіх спортсменів, адже список справді довгий і я боюся когось забути. Але, гадаю, що хоча б один біатлоніст з кожної біатлонної країни написав.
Ми бачимо, що зараз багато біатлоністів продовжують виступати з українською символікою, висловлюючи солідарність з нами. Це дуже приємно.
Якою була реакція на вторгнення від російської та білоруської аудиторії, зокрема від спортсменів-представників цих країн?
Дехто писав і з білорусі, і з росії. Але це були одиночні повідомлення. І не завжди було зрозуміло, що саме вони мають на увазі – чи це була підтримка української нації, яка відстоює свою незалежність, чи меседжі нейтрального характеру, що скоро все закінчиться. Або повідомлення, де незрозуміло, чи підтримують вони вторгнення, чи засуджують.
Було буквально кілька повідомлень від деяких спортсменів-представників цих країн, які не підтримали дії своєї влади. Але ці повідомлення були буквально в перші тижні війни, після цього ніхто не писав. Зараз я з жодним спортсменом з цих двох країн не підтримую зв’язок.
«Я, як спортсмен-представник України, намагаюся показати свій максимум і доносити закордонним вболівальникам, спортсменам та журналістам актуальну інформацію про події в Україні, щоб вони не забували, що у нас триває війна, що ми потребуємо допомоги»
Розкажіть про ваші особистісні та професійні зміни від початку повномасштабного вторгнення.
Війна торкається кожного українця, кожен її переживає по-своєму. Вона точно внесла корективи в наші життя, змінила нас, зокрема мене. Це стосується як мого особистого життя, так і мого професійного спортивного життя. Особливо складно, коли я перебуваю на змаганнях або ж тренувальних зборах за кордоном, у той час, як близькі – вдома, а друзі – на фронті. Ти постійно думаєш про війну, читаєш новини, намагаєшся підтримувати армію, донатити. Я, як спортсмен-представник України, намагаюся показати свій максимум і доносити закордонним вболівальникам, спортсменам та журналістам актуальну інформацію про події в Україні, щоб вони не забували, що у нас триває війна, що ми потребуємо допомоги.
«Україна й український спорт більше ніколи не будуть такими, як до 24 лютого»
Як гадаєте, яким буде спорт в Україні після війни?
Мені складно сказати, яким він буде. Спершу потрібно перемогти. Сумнівів у перемозі я не маю, але питання в тому, коли саме це станеться. Лише після перемоги ми зможемо говорити про певні кардинальні зміни. Україна й український спорт більше ніколи не будуть такими, як до 24 лютого. Спорт також потребує реформ та нововведень, тому, думаю, на нас чекає багато позитивних змін.
