Дитина різко стала дорослішою: ризики і фактори посттравматичного зростання описує дитяча психология Світлана Ройз
Стали сильнішими та мудрішими і водночас не відпускають руку мами — про особливості дитячої психіки у великій розмові з психологинею.
Відома дитяча психологиня Світлана Ройз не втомлюється наголошувати, якою рухомою стає психіка дитини під час війни. І сьогодні разом з ведучою "Сніданок з 1+1" Людмилою Барбір психологиня обговорили неочевидні прояви посттравматичного зростання і власне пояснила, що це таке.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дитина мовчить і уникає важких спогадів: як така поведінка впливає на психіку (коментує дитяча психологиня Світлана Ройз)
Посттравматичне зростання — термін, який ввів в психологію Річард Тедескі і який характеризує повернення до свого попереднього життя, але з певними змінами. Це проявляється і в тому, що людина відчуває себе більш сильнішою, більш мудрішою і більше цінує життя.
Світлана Ройз наголошує, що посттравматичне зростання може бути справжнім, а може бути уявним, коли хтось стверджує, що став сильнішим, але це стратегія уникання болі, страху, відчуття тяжкості. Важливо відрізняти це у поведінці дитини.
Світлана Ройз нагадує, що дитина може зростати, якщо поруч з нею є середовище зростання. Батьки повинні дбати про себе, щоб бути емпатичними і мати сили стати опорою для дитини. Коли ми читаємо жахливі воєнні історії, то важливо не проєктувати це на свою дитину, довіряти "долі дитини", відчувати її "усміхненою"
Важливо, мати терпіння на зміну поведінки дитини і нормально сприймати регрес — повернення до сюсюкання, ігор молодшого віку, появи нових страхів, небажання спати без батьків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як допомогти дитині пережити розлуку з татом через війну (поради психолога Світлани Ройз)
Також психологиня радить робити "внесок у силу дитини" за допомогою зворотів "Я з тобою, ти можеш увімкнути ліхтарик/йти сам поруч/закривати очі".
"Тренуємо м'язи сили чи м'язи страху?" — постійно запитувати себе і проговорювати свій стимул у розмові з дитиною, радить Світлана Ройз.
Важливо, нормалізувати відчуття страху у дитини та не залишити її самотньою, а для цього батькам варто визнати, що вони бачать, що дитина боїться, бачать її страх та переживання, і дитина не самотня, адже вони вірять у її почуття та готові разом працювати з ними.
Також психологиня розкрила секрет вимови у зверненні до дітей: коли потрібно апелювати до логіки, то використовувати більше приголосних, коли до емоційного стану — більше голосних.
Чи варто уникати розмов про війну з дитиною, спитала Людмила Барбір:
"Діти відчувають страх, відчувають вібрації, якщо їм кажуть одне, а вони відчувають інше, то втрачається довіра до своїх почуттів, і до батьків. У довгостроковій перспективі це вже не про почуття сили і не про довіру до світу. Я за те, щоб ми розмовляли навіть із маленькими дітьми. Уникнення — це те, з чим потім працюють психологи. Уникнення — це про те, що немає сил з цим впоратися, а нам важливо дати силу”.
Як відповідати на запитання дитини "Коли закінчиться війна", чому не можна злитися на дитячий сміх, дивіться відео:
