Чому від нас приховували справжній День перемоги: "Реальна історія" з Акімом Галімовим
9 травня – не справжній День перемоги.
"День перемоги" – свято, яке має для путіна сакральне значення, навколо нього російські пропагандисти побудували справжній культ. Але 9 травня – не справжній День перемоги. Акт про капітуляцію нацисти підписали кількома днями раніше. Чому в СРСР ретельно приховували дату закінчення Другої світової війни, розкаже Акім Галімов в проєкті "Реальна історія":
"Десятиліттями ми вважали, що День Перемоги — 9 травня. Насправді ж нацистська Німеччина підписала Акт про капітуляцію у ніч 6 на 7 травня і свідками цього були 17 журналістів із різних світових видань, але їм категорично заборонили публікувати цю новину ще півтори доби".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 6 цікавих фактів про фільм "Діти перемоги", який варто подивитися кожному
30 квітня 1945 року Гітлер застрелився у своєму бункері. Перед смертю він призначив наступника — головнокомандувача військово-морських сил Карла Деніца. Фюрер дав йому посаду президента Німецької імперії. Зважаючи на обставини, це була не нагорода, а величезний тягар. Третій рейх сипався, як картковий будинок. 2 травня капітулював Берлінський гарнізон. 4 травня німецькі війська в Голландії Дані Швеції та Північно-західній Німеччині. 5 травня припинила опір група армій G: Баварія і Західна Австрія. Того ж 5 травня Карл Деніц, призначений Гітлером, розпочав переговори про капітуляцію. Але він хотів капітулювати лише на Західному фронті, і йому треба було виграти час, щоб перевести у західну частину якомога більше солдат, щоб вони здалися не безжальній червоній армії, а військам союзників — США, Великобританії та Франції. А також дати можливість втекти від радянських солдатів цивільним німцям, адже червоноармійці за потурання свого керівництва чинили нечувані звірства над мирним населенням. Наприклад, коли червона армія ввійшла в Берлін, її командування наказала по всьому місту розвішати плакати: "Солдат, ти на німецькій землі. Пробив час помсти". І червоноармійці мстилися всім німцям, включно з немовлятами....
".... Карл Деніс назвав поведінку Ейзенхауера справжнім шантажем, але не міг нічого вдіяти і ввечері 6 травня погодився на беззастережну капітуляцію Німеччини. Підписати її домовилися тією ж ночі о 2:30".
У неділю ввечері 6 травня журналістів найбільших світових видань, які на той момент працювали в Парижі, раптово зібрали на військовому летовищі. Їх було 17. Усіх імен нині з'ясувати неможливо, точно відомо про очільника бюро AP в Парижі, 40-річного воєнного кореспондента Едварда Кеннеді.
"... командування союзників дозволило німецькому радіо оприлюднити інформацію, хоча для всіх інших ЗМІ продовжували діяти заборони. Опівдні 7 травня Міністр закордонних справ Німеччини Людвіг Шверін фон Крозіг, звертаючись до німців по радіо офіційно повідомив населенню про капітуляцію країни".
Едвард Кеннеді розумів, що німці поширили новину про капітуляцію з дозволу союзників, тому він не бачив сенсу і далі дотримуватися заборони:
"5 років виправдовувались тим, що єдиною причиною цензури було врятування життя. Війна закінчилася, я сам бачив, як підписали капітуляцію, чому я не повинен про це повідомити?".
Текст дійшов до Нью-йорка, американські газети вийшли з позачерговими випусками, а Нью-Йорк Таймс зробили свою історичну першу сторінку незвичайним чотирирядковим заголовком та підписомс Едварда Кеннеді.
Чому акт про капітуляцію підписували двічі, чому так довго тримали у секреті сам факт капітуляції та чого вартувало воєнному кореспонденту Едварду Кеннеді його повідомлення про завершення війни? Дивіться повну версію "Реальної історії" про День перемоги:
