«Пам’ятаю перший момент, як побігла після реабілітації. Це було просто чудово. Емоції не передати», – Яна Степаненко, учасниця Бостонського марафону

«Мотивацією та підтримкою була моя сім’я».

Своїми вчинками ви надихаєте багатьох людей, адже, попри всі труднощі, продовжуєте займатись спортом і доводити світові, якими сильними й незламними можуть бути українці. Поділіться, якою була ваша мотивація почати займатись бігом після поранення? Як скоро ви почали тренуватись?

Коли Пітер Харш зробив мені бігові протези, у мене з’явилась мотивація бігати. Це було приблизно через пів року після поранення. Дуже хотіла бігати, тому що довго сиділа на кріслі колісному. Пам’ятаю перший момент, як побігла після реабілітації. Це було просто чудово. Емоції не передати. 

Після мого першого марафону, де я пробігла 70 метрів, нас запросили до Бостону. Саме тоді, під час підготовки, я почала активно займатись та тренуватись. Мотивацією та підтримкою була моя сімʼя.

Розкажіть про вашу участь у львівському півмарафоні «Миля Незламності», який відбувся у вересні 2023 року. Що для вас особисто значив цей забіг? 

Це був мій перший марафон після реабілітації. Тоді мені вдалось подолати 70 метрів. Коли пробігла ту дистанцію, то навіть не могла уявити, що колись зможу подолати 5 кілометрів на Бостонському марафоні.

«Марафон у Бостоні став справжнім викликом для мене».

У квітні цього року ви взяли участь у Бостонському марафоні, де вам вдалось пробігти 5 км. Розкажіть, як ви доєднались до цього забігу та якою була підготовка до нього?

Коли мені запропонували бігти на марафоні в Бостоні, то спочатку навіть не думала про це. Але моя мама погодилась і сказала: «Яна буде бігти». Марафон у Бостоні став справжнім викликом для мене. Почала активно займатись – 4 рази на тиждень з реабілітологами та спортивними тренерами. Так тривало протягом 2-х місяців. Звісно, втомлювалась, але розуміла, що це треба. Якщо не буду тренуватись, то не зможу пробігти навіть кілометр. Потім нам сказали, що є потреба зібрати гроші військовому на протез. Ми погодились. У мене була така благодійна мета в Бостоні – зібрати йому гроші на біговий протез, щоб він знову почав бігати.

Сам марафон пройшов у приємній атмосфері, все було добре. Поруч зі мною бігли представники реабілітаційного центру «Unbroken». На фініші зустріли оплесками. Також дуже багато підтримки було від наших українців і загалом від людей. Це надавало мені сили бігти далі. Після забігу дуже втомилась, але була задоволена собою. Адже змогла пробігти 5 кілометрів, про що раніше навіть не мріяла.

Розкажіть, якому саме військовому ви збирали гроші на протез, звідки ви знали одне одного та яку суму врешті-решт вдалось зібрати?

Вдалось зібрати понад 600 тис. гривень на біговий протез для пораненого військового Олександра Рясного. З ним ми познайомились на тренуванні. Він тоді прийшов до мене, дивився, як я займаюсь та бігаю. Якось почали розмову та познайомились. Після марафону він вітав мене по відеозв’язку. Дуже рада, що вдалось зібрати йому кошти. Тепер він зможе бігати і, можливо, колись разом ми пробіжимо марафон.

Чи плануєте надалі  проводити подібні благодійні збори?

Якщо будуть потреби, то обовʼязково допоможу зі збором коштів.

У квітні 2024 року ви виконали перший символічний удар у матчі «Шахтар» – «Зоря». Як вам вдалось долучитись до цієї події?

Сама не очікувала, що долучусь до такої події. Спочатку нас запросили на футбольний матч, а потім мені сказали, що я зроблю перший символічний удар. Для мене це було неочікувано. Матч мені дуже сподобався!

Хто з відомих людей вас надихає?

Мене надихає американська модель Лорен Вассер. Вона втратила обидві ноги й зараз працює моделлю на золотих протезах.

Про що мрієте, окрім Перемоги України?

Окрім Перемоги, у мене немає мрій.

Фото: Instagram @unbroken.ukraine