"Підтримати кожну людину, при цьому не забути свої обов'язки", — історія провідниці Аліни Жук, яка перший місяць війни працювала без вихідних

Сніданок з 1+1
07:00
Будні
Історія провідниці Аліни Жук, яка перший місяць війни працювала без вихідних

Історія стюардеси української залізничної швидкісної компанії, яка працює нон-стоп з 24 лютого.

Поділитися:

Впродовж перших двох тижнів війни, яку розпочала росія проти України, мешканці Києва та області намагалися втекти світ за очі серед натовпу та тисняви. З київського вокзалу, в бік Західної України виїжджали тисячі людей: люди розстилали матраци прямо в коридорі вагона, їхали навпроти кабінки туалету, стояли всі години дороги. Кому пощастило, ті могли сидіти на диванах або лежати на другій полиці або навіть на додатковій для сумок. У цьому процесі дуже важливі провідники та стюарди: від них очікується терпіння, підтримка та організація процесу. Стюардеса української залізничної швидкісної компанії Аліна Жук розповіла "Сніданку з 1+1", як вона впоралась з таким напливом людей та навантаженням, при цьому щодня виходячи на роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія 9-річного хлопчика, що прожив місяць у Чернігові і встиг на останню евакуацію без батьків

Анна була стюардесою потягу "Дарниця — Львів". Вона вже понад місяць буквально живе роботою: ночує то в потязі, то в офісі. Війна застала Аліну у її вихідний, дівчина саме мала йти на корпоратив і розважатися з колегами:

Сукня вже висіла готова на корпоратив, але я розуміла, що мої колеги можуть не дібратися. Коли дізналася про війну, одразу зателефонувала, сказала, що можу поїхати у рейс. В обід я вже була на роботі, а ввечері поїхала у перший рейс до Львова.

До новенького швидкісного потягу на 600 місць влізло близько 2 тисяч людей: по кілька сотень пасажирів на одного стюарда, приблизно по 3-4 особи на одне місце.

Перший місяць війни був дуже складний. Людей було дуже багато. Тоді всі були в стані шоку. Я мала підтримати кожну людину, при цьому не забути виконати свої обов'язки. Не було змоги навіть просто попити води, тому що було дуже багато людей: в 3-5 разів більше, аніж потяг має перевозити. Зараз менше людей і менше роботи.

Аліна зазначає, що більшість людей не піддавалися паніці, а навпаки допомагали один одному. Проте були й ті, хто не хотіли поступатися місцем:

Доводилось нам їх вмовляти посунутись або взяти дитину на руки. Ми самі також віддавали й свої робочі купе. Коли не вистачало води та їжі, волонтери приносили це на станції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Щоденник війни": історія Аліни Ісаєвої, яка має рак молочної залози, 23 дні провела в окупованому селі Сукачі та змогла евакуюватися до Іспанії

Стюардеса розповіла, що працює нон-стоп з 24 лютого. За цей час у неї був лише 1 вихідний. Та поки Аліна розміщувала у потязі чужих дітей і заспокоювала літніх людей, з її батьками перервався зв'язок, адже її рідна Волноваха потерпала від обстрілів російських окупантів.

Я п'ять днів взагалі не знала взагалі, де вони та що з ними.

Нині батьки у безпеці, і у важкі для Аліни часи найбільша розрада — поговорити з найріднішими. А у сусідньому вагоні на Аліну чекає друга родина — її колеги, з якими вона переживала цей період і з якими мріє про нашу перемогу. Вона поділилася своїми думками про те, що хоче зробити після нашої Перемоги:

Я хочу повернутися у своє місто Волноваху, побачити й обійняти батьків, знайти або відновити їм житло. Ну і хочеться втілювати свою мрію: я з 2014-го року відкладала стрибок з парашутом. 

Дивіться сюжет: 

Зіркові новини

Всі відео

Новини по темі

Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності

Приймаю