«На період воєнної України моя місія — просвітництво. І також, як кобзарі 100 років назад, розповідати про те, що у нас відбувається насправді», — Марина Круть, українська співачка та бандуристка

До проєкту «Плюсуй українську», який реалізовує група 1+1 media, доєдналася українська співачка та бандуристка Марина Круть. 

У спеціальному інтерв’ю справжня народна амбасадорка всього українського розповіла про те, як Хмельниччина вплинула на її формування, як артистки. До того ж Марина Круть поділилися особистими змінами,  спровокованими великою війною, розповіла про свою внутрішню дитину, яка надиктовує пісні, та історичну роль бандуристів і свою місію сьогодні. 
Нагадаємо, 7 лютого 2023 року група 1+1 media анонсувала запуск проєкту «Плюсуй українську», спрямований на популяризацію української мови та культури, викорінення російського контенту з медіаполя та формування звички спілкуватися як вдома, так і в інших сферах життя українською. Проєкт буде реалізовуватися протягом 2023 року разом з WAW: альтернативне медіа та за підтримки МКІП.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми мусимо прикласти максимум зусиль, аби російських і білоруських атлетів не допустили», — Ярослава Магучіх, українська легкоатлетка

Ще з дитинства пригадую, як моя мама завжди говорила «мешти», що більше належить галицькому діалекту.

Ви родом з Хмельницького. Яка говірка притаманна цьому регіону? Які особливі діалектизми можете по-особливому виділити?  

Загалом Хмельниччині притаманне південно-західне наріччя — подільська говірка. У нашому регіоні популярні такі слова, як: бахтати (що означає буйно рости), ляжно (що означає лячно). Ще з дитинства пригадую, як моя мама завжди говорила «мешти», що більше належить галицькому діалекту. Мешти — це взуття, і ці мешти були зі мною все життя. Навіть до цього часу використовую це слово. 

Присутність домішок у мові допомагало чи навпаки заважало вам на початку творчого шляху? 

На мою творчість так чи інакше вплинули всі діалектизми, притаманні Україні. Назва останнього альбому «Літепло» якраз характерна західноподільській говірці. Літепло - це тепла та літня вода. Друге значення цього слова — літечко тепле. Це забуте українське слово, яке, до речі, використовував Іван Франко. 

Як загалом регіон вплинув на ваше формування, як артистки?  

Моя мама — українка, а покійний тато — росіянин. У нас завжди була двомовна сім’я. У нас ніхто ніколи не переходив з української на російську, чи навпаки. Я говорила українською, а тато — російською. Ми завжди розуміли одне одного. 

Коли ж інші люди звертались до мене російською, відповідала українською. Найприємніше те, що зі мною люди поступово переходили на українську мову. 

З бандурою я познайомилась в селі, куди мене відправляли на літні канікули. Це було село моєї бабусі. Якось на свято Івана Купала я познайомилась з цим музичним інструментом. Вперше почула, як грає бандура в сільському клубі. Відтоді закохалася в цей інструмент. Потім притягнула маму за руку в музичну школу та сказала їй, що хочу грати на бандурі. Так там і провчилася багато років. Згодом вступила до коледжу, і потім розпочалася моя музична дорога. 

Історично бандуристи виконували важливу роль, оскільки вони були своєрідною пам’яттю нації та оспівували важливі для народу події. Власне нині артисти також відіграють неабияку роль у цій повномасштабній війні. Яка ваша найголовніша місія на сьогодні? 

Перш ніж відповісти на це питання, слід розібратися, хто такі кобзарі. Кобзарі - люди, які грали на більш давніх типах бандурах, а також на кобзах та лірах. Переважно це були чоловіки, зачасту, які втратили зір. Їхня місія у суспільстві була доволі різною. Одна з них — просвітницька, з якою вони ходили від регіону до регіону (у містах і селищах). Також кобза була популярна серед українського козацтва . Цікавий факт, що  кобза свого часу навіть побутувала у панських  дворах, але це зовсім інша історія. 

Коли ще не було газет, радіо та тим більше телебачення, кобзарі розповідали про різні звитяги наших предків, оспівували теперішні та минулі події. Час змінився і з’явились нові конструкції бандури. Вони знайшли своє використання  в професійній  музичній  освіті, а старосвітська бандура та кобза залишилась народним побутовим інструментом. У  1952 році Іван Скляр створив чернігівську бандуру. На ній вже власне граю і я. 

На період воєнної України моя місія — просвітництво. І також, як кобзарі 100 років назад, розповідати про те, що у нас відбувається насправді. Доносити людям українські пісні та розповідати про традиції. Підтримувати людей у цей буремний і понад важкий час. 

Якщо ви намагаєтеся знайти якісь відповіді — шукайте їх у фольклорі, народній творчості.  

Зараз ваша душа більше тяжіє до українського етносу і ви відходите від жанру соул. Чим спровоковані такі зміни і як їх вже можна простежити у вашій творчості? 

Відходжу від жанру соул, оскільки мої погляди на музику та життя  змінюються. Питання внутрішнього поклику. Мені подобаються українські пісні, мені подобається їх співати. Багато українських пісень співаю за кордоном на концертах. Публіка цього сильно потребує, вона голодна до цього. Через своє ім’я намагаюсь показувати авторів і композиторів, які відносяться до «Розстріляного відродження», «Червоного ренесансу», «Шістдесятників». У мене є пісня на слова Василя Симоненка «Я дивлюсь у твої перелякані очі». Також на слова Лесі Українки — «Contra spem spero!». 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Найперше, що треба зробити, це докласти максимум зусиль, аби росіян і білорусів відсторонили від участі», — Іван Чупринко

Через наші покоління мають говорити їхні вуста. Якщо ми не будемо читати та наспівувати їхні вірші — їхня творчість залишиться просто паперовим мемуаром. Ми маємо співати їх зараз, в цей непростий час. 

Чому все українське це круто? 

Варто почати із нашої землі. Чомусь ми народилися саме на цій неймовірно родючій землі та саме у цей час. Якщо вона родюча — біля неї треба багато працювати. Раніше всі люди працювали біля землі та багато втомлювалися. 

Коли люди натрудяться біля землі, стоять та кажуть: «Ооой, як я втомилася». І з цього «Ооо» або ж «Оййй» починаються всі народні пісні. Наприклад, «Ой, як же булоооо».  З цього розпочинається  етнокод нашої землі. 

Ось цей безперервний зв'язок із землею і має породжувати любов до всього українського — пісні, творчості, вишивки. Всього того, що ми можемо помацати та побачити. 

Внутрішня дитина — той творець, який пише пісні в мені. 

Ви зазначали, що після та під час великої війни наше головне внутрішнє завдання — лишатися собою, у вашому випадку зберігати ту дівчинку з плівкових фотографій в Карпатах? Чи вдається зберігати «ту дівчинку»? Які внутрішні трансформації відбулись з вами за час повномасштабної війни? 

Протягом першого року повномасштабної війни її не сильно вдавалося оберігати. Зараз я працюю над її відновленням. Нещодавно у мене вийшов подкаст із Володимиром Станчишином, де ми якраз говорили про те, як відчепитися від себе і дати спокій своїй внутрішній дитині. Я якось дуже сильно посварилася з цією дитиною і зараз намагаюсь помиритися з нею. 

Попри всі травматичні події, які зараз відбуваються, соціуму важливо берегти своє ментальне здоров'я. Слід намагатися знайти шляхи відновлення. Нашій країні потрібні ментально-здорові люди. 

Не знаю, як триматися. Адже сама ще не зрозуміла. Поки не знаю відповіді на це питання. Ймовірно, що працювати зі своїм станом через терапію, книги, музику. Трохи рефлексувати. Якщо не виводити все це з тіла — можна зійти з розуму. 

За чим ви сумуєте з мирного життя? Якою буде артистка Марина Круть після Перемоги? Про що вона буде писати і що вона буде транслювати людям? 

Перше, що зроблю після Перемоги, буду гуляти вулицями Києва і Львова до ранку . Насправді не думаю, що відразу це буде безпечно робити і що буде така можливість. Проте хотілося б гуляти під літнім дощем по мирному Києву і все. 

Не знаю, де буде Марина Круть після Перемоги. Нічого не загадую наперед. Надіюсь, що Марина Круть буде щасливою, це найголовніше. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В стані страху та непорозуміння саме робота нас врятувала", — Анастасія Спириденко, стар-продюсерка Big Brave Events

Усі фото: Наталка Яворська