«Українцям зараз необхідно показувати круті приклади незламності», – режисер Костянтин Кляцкін
Інтерв'ю з режисером об’єднання Babylon'13 Костянтином Кляцкіним.
1+1 ексклюзивно поспілкувалася з режисером об’єднання Babylon'13 Костянтином Кляцкіним про фільм «Крим, як це було» та документальний серіал «Мистецтво в країні війни», які доступні до перегляду на платформі кіно та телебачення Київстар ТБ. Читайте в інтервʼю про роботу над цими важливими проєктами, унікальні історії та чому важливо підтримувати культуру та мистецтво в такий надскладний час.
Ви відомі своєю роботою «Крим, як це було», – фільмом, що вийшов у 2016 році. Це стрічка про українських військовослужбовців, які під час захоплення Криму російськими військами у 2014 році не зрадили присязі на вірність народу України. Розкажіть, як відбувалися зйомки та яку головну ідею ви хотіли донести глядачам?
Як ми всі знаємо, російське вторгнення розпочалося наприкінці лютого. Проте є нюанс – 2014 року. В ту ніч першими були атаковані українські кораблі, що стояли на рейді Севастопольської бухти.
Ми почали знімати це кіно в 2015-му. Все почалось зі знайомства з Андрієм Риженком, офіцером Військово-Морських Сил України, який перший розповів нам, що ж насправді відбулось в Криму. Це була перша можливість особисто познайомитися з людьми, для яких слово честь – не пустий звук. Історія кримських військових – це, в першу чергу, про зраду, що для бойового офіцера річ абсолютно неприйнятна. Ми спробували розповісти почуте простою та доступною кіномовою, щоб глядач міг опинитись з нашими героями буквально на відстані витягнутої руки. Тому ми супроводжуємо їх всюди: від палуби та кают на кораблі в Чорному Морі, до кабіни пілотів літаків над Дніпром та бліндажів морської піхоти під Маріуполем. Цей фільм – результат тривалих пошуків та записів безпосередніх учасників подій.
Навіть сьогодні цей фільм займає своє місце в історії, бо є найбільшим кінодослідженням історії захоплення українського Криму.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5-річний хлопчик "Петрович" з документального проєкту Дмитра Комарова "Рік" знайшов маму
Чи підтримуєте зв’язок з головними героями стрічки? Можливо знаєте, як склалася їх доля?
З більшістю ми спілкуємось у соцмережах, з деким зв’язок вже втрачений.
Ось, на жаль, командир 10-ї Морської Авіаційної Бригади Ігор Бедзай загинув минулого року разом із екіпажем гелікоптера М-14, під час бойового завдання в гирлі Дунаю. Йому посмертно дали звання Героя України, проте героями він та його підрозділ, стали ще в 2014 році, під час оборони Криму в місті Саки. Це втрата для всього нашого народу. Я радий принаймні тому, що ми увіковічнили його пам’ять у нашому фільмі.
За час повномасштабної війни з’явилися імена нових героїв, які мужньо боронять нашу країну від російської навали. Чи не думали над зйомками ще одного повнометражного документального фільму про військових – героїв сучасності?
За 2022 рік ми зняли десятки історій у різних регіонах України. Всюди, де ми бували, бачили приклади справжньої мужності та неймовірних вчинків від звичайних українців. Усі вони заслуговують стати героями сотень фільмів. Дещо ми встигли змонтувати та опублікувати на ютуб-каналі об’єднання кінематографістів BABYLON’13, а на дещо – не вистачило сил. Хоча деякі проєкти нашої студії DocNoteFilms вже переростають у повні метри, зокрема про Крим, Аеророзвідку та феномен природньої здатності українців до горизонтальних зв’язків загалом.
У листопаді 2022 року відбулася прем’єра документального серіалу «Мистецтво в країні війни», співавтором якого ви стали. Чому саме тема мистецтва?
На початку повномасштабного вторгнення ми всі опинились у різних життєвих обставинах, де на першому місці було питання безпеки сім’ї. Хоча особисто у мене творчий процес не переривався (я почав монтувати відео з телеграмних повідомлень ще 25 лютого). Для більшості митців стало актуальним питання – а чи є місце творчості у країні, в якій ведуться бойові дії? Цим проєктом ми намагаємось дослідити це питання, і 25 неймовірно різних фільмів про різних митців, які займаються дуже різними видами мистецтва – перший, але дуже важливий крок у цьому напрямку.
На вашу думку, яка роль мистецтва та культурного фронту у часи війни?
Перше – підтримка самих митців, бо це їхня справа життя, і так вони мають змогу самореалізуватися, висловитися, виразити всі накопичені емоції. Багато з наших героїв розповідали, що саме через творчість, вони можуть сказати те, що не можуть виразити словами. Друге – це підтримка українців, адже мистецтво здатне допомогти психологічно, розібратися з емоціями, зменшити цю напругу, яку кожен відчуває щодня, дати розраду. Третє – це гостра реакція на поточні події. Це та грань, де мистецтво може переходити у пропаганду, і деякі митці, зокрема плакатисти чи карикатуристи, свідомо за неї заходять, створюючи потужні проукраїнські роботи. І це працює. Для іноземців – як джерело правди про війну, Україну та українців, для наших глядачів – як моральна підтримка. І четверте – це фіксація подій та емоцій, крізь які проходять митці, та ширше – всі українці. Ці твори – свідчення часів війни, можна вважати, історичні пам’ятки.
Знання власної культурної спадщини, розуміння, що в Україні є тяглість культурного процесу, який ніколи не зупинявся, і ми мали й маємо дуже крутих митців - це теж внесок у деколонізацію, адже багато українців зростали з уявленням про українську культуру як щось меншовартісне, а воно насправді круте й велике.
Розкажіть про команду, яка працювала над серіалом?
Над серіалом працювало кілька знімальних груп. Це як молоді кінематографісти, так і представники більш досвідченого покоління. За сталою традицією об’єднання BABYLON’13 - титрів у фільмах ви не знайдете. Проте якщо трошки пошукати - все доступно.
Основний кістяк процесу – команда студії DocNoteFilms: я, Павло Липа (як автор ідеї проєкту) та Сергій Малярчук як виконавчий продюсер.
А ще, поза кадром залишились наші SMM, PR, розшифровувачі текстів, перекладачі, дизайнерка, автори текстів – літературознавці, мистецтвознавці та музикознавці. Це все один великий організм, який йде до спільної мети.
Чи складно реалізовувати подібні проєкти під час повномасштабної війни? З якими викликами зіштовхнулись в процесі зйомок?
Дякую за запитання. Гадаю, ви і самі розумієте, що таке зняти 25 фільмів в різних регіонах країни, у якій триває велика війна. Складно. Є певна недовіра до людини з камерою, але яка дуже швидко зникає при особистому знайомстві. Обмеження по комендантській годині, обстріли, зміни планів, електрика, фінансування. Насправді все те, з чим ми стикаємось у міжвоєнний час, але помножене в рази.
Як відбувається знімальний процес? Скільки часу йде на зйомки однієї серії?
Це все дуже індивідуально. Наша головна мета у цьому проєкті – показати портрет митця під час війни. Деякі історії ми знімаємо за 1 знімальний день, деякі за 4-5. І це попри відносно невеликий хронометраж кожної серії.
Спосіб зйомки дуже простий і складний водночас. Ми приїжджаємо до героя на місце, де він творить, і знімаємо його в звичному середовищі. Там, де він найбільш розслаблений та сконцентрований на своїй роботі. Проте тут важливо, щоб людина звикла до нас і поводила себе природно. Ми не робимо публіцистику чи репортаж, тут важливо вловити щось, що зазвичай залишається за кадром.
Герої вашого серіалу – хто вони? Розкажіть, кого вже залучили до проєкту, а на кого чекати в наступних епізодах.
Уже вийшли всі епізоди, крім останнього. У нас живописці, графіки, композитори, концепт-артисти, перформери, скульптори, майстриня-ткаля, диджитал-художники… З найбільш відомих – перформерка Алевтина Кахідзе, художник Матвій Вайсберг, живописець Тіберій Сільваші, 3D-художник Денис Циперко, композитор Олександр Щетинський, графік Олеся Джураєва, художниця Катерина Косьяненко, та навіть стріт-арт художник Гамлет. Всі герої цікаві, більшість відомі і в нас, і за кордоном.
Перформерка Алевтина Кахідзе
Розкажіть про епізод серіалу (або конкретну історію), який можете виділити поміж інших. І чому?
На мою думку, унікальна та незабутня історія Александера Кроліковського (неймовірна постать людини на тлі війни). Також раджу дочекатись Гамлета (його найдовше монтували).
Стріт-арт художник Гамлет
Як аудиторія реагує на серіал? Які відгуки найчастіше отримуєте?
Позитивні відгуки супроводжують проєкт у всіх соцмережах. Що цікаво, дякують як глядачі, так і самі митці. Для глядача ми майже наново відкриваємо сучасне українське мистецтво. Для самих митців – допомагаємо подивитись на себе зі сторони та трошки переосмислити досвід. Найбільше коментарів ми маємо на форумі Reddit. Там в основному закордонна аудиторія, яка зацікавлена познайомитись з Україною. Саме там найбільш гостросоціальні обговорення.
Що на вашу думку не варто знімати під час війни, а що навпаки – необхідно?
Не варто спекулювати емоціями. Не варто знімати ігрові фільми про свіжі рани. Зараз час знімати та фіксувати те, що відбувається, бо воно забувається. Українцям саме зараз необхідно показувати круті приклади незламності, а на потім – фіксувати злочини русні. Зараз ми їздимо багатьма регіонами України та фільмуємо те, що відбувається. Можливо колись наші нащадки з цього зроблять величезне дослідження. Хто знає?!
Аудиторія всього світу прикута до подій в Україні. Мистецтво – чудовий інструмент, аби зберегти цю увагу. На вашу думку, чи достатньо ми робимо на культурному фронті, аби виборювати Перемогу? І як можна посилити цей фронт?
Одна з причин, чому ми воюємо та продовжуємо чинити спротив – це культура. Наша задача – робити більше і більше. Навіть не дивлячись, що нам часто не вистачає грошей та ресурсів на роботу, але ми продовжуємо. Шукаємо гранти, поширюємо інформацію за кордоном, шукаємо міжнародні співпраці. На жаль, держава зараз не здатна нас підтримати, але це не означає, що ми припинимо творити. Якщо робота кожного митця змінить хоча б одну думку, щодо України в світі – це вже недарма.
«Для Київстар ТБ пріоритетним є надавати майданчик та підтримувати українських режисерів, які висвітлюють тему великої війни. Впевнені, що лише спільними зусиллями, говорячи про війну скрізь, де це можливо, ми наближатимемо Перемогу України», — прокоментували в Київстар ТБ.
