«Дідуся поховали у братській могилі», – історія вчительки з Маріуполя у проєкті «Коли стіни зникають...»
Вчителька української мови з Маріуполя Яна Кривоусенко розповіла про те, як майже місяць перебувала у блокадному місті та чому їй довелося поховати дідуся у братській могилі.
У межах авторського проєкту Наталки Щуки «Коли стіни зникають…» у "Сніданку з 1+1" показали драматичну історію Яни Кривоусенко з Маріуполя, яка втратила у перший місяць війни дідуся та ледве змогла вибратися з блокадного міста.
Яна Кривоусенко розповідає, що викладала у рідній школі у Маріуполі українську мову та літературу, образотворче мистецтво і була педагогом-організатором. З гіркою гордістю Яна розказує:
"Наша школа – це була найбільша школа в Донецькій області, у нас навчалося 1563 дитини. Ми завжди тримали марку найкращих. З початку війни в нашу школу було 12 "прильотів". У мене досі не вкладається в голові: як, навіщо, чому?"
24 лютого, коли росія напала на Україну і почалася повномасштабна війна, маріупольці сподівалися, що все скоро минеться і треба лише пересидіти вдома декілька днів, наголошує Яна. Але сталося зовсім по-іншому: росіяни почали буквально стирати з обличчя землі місто Маріуполь. Про ситуацію у своїй родині на час вторгнення жінка розповідає:
"У мене на той час дуже хворів дідусь, у нього було запалення легенів, з 2 березня ми знаходилися з ним у лікарні".
А тим часом загарбники зруйнували будинок, в якому жила Яна Кривоусенко.
У лікарні теж було страшно і важко. Жінка згадує:
"3 березня у двір лікарні почали прилітати снаряди, всі вікна вибило вибуховою хвилею, було страшенно холодно. Поранених везли постійно".
На жаль, врятувати дідуся в таких умовах не вдалося: він помер 8-го березня. З болем в голосі Яна Кривоусенко говорить:
"Дідуся поховали у братській могилі".
Майже одразу після смерті близької людини жінка наважилася на евакуацію з міста. До евакуаційного автобусу йшли пішки: під ногами були снаряди, все навколо було понівечене, розірване, згоріле, стояли будинки-скелети. 18 березня вчителька виїхала з Маріуполя. Про рідне місто жінка каже:
"До 24 лютого я не знала, наскільки рідний мені Маріуполь, як сильно я його люблю. Дуже хочу туди, додому. Я впевнена, що Маріуполь скоро буде українським і залишиться нашим форпостом і лоном Бога".
Як і всі українці, Яна Кривоусенко вірить у нашу перемогу над російськми загарбниками, адже:
"Ми українці, ми нація вільних людей, і ми не можемо бути рабами", – зазначає вчителька української мови з Маріуполя.
Подробиці цієї історії дивіться у відео:
Нагадуємо, що відомий український режисер Алан Бадоєв спільно з телеканалом 1+1 працює над особливим документальним фільмом про війну під назвою “Довга доба”. Майбутня стрічка — це перший великий проєкт, який у художній формі осмислює свіжі та ще такі болісні події війни, яку росія розв’язала проти України.
“Довга доба” — це історія про життя, мрії та плани українців, останній день нашого мирного життя та початок нового етапу, який розпочався 24 лютого під звуки бомб та сирен. Для того, щоб стати співавтором документальної стрічки “Довга доба”, потрібно заповнити анкету та надіслати відеоматеріали, на яких зафіксовані ваші родини у останній мирний та щасливий день перед початком війни. А також відео, які показують вашу сім'ю (разом або окремо) у день початку війни — 24 лютого: перші бомби, ваша перша реакція, ваші записи протягом першого дня, перша ніч, розмови.
Просимо передавати матеріали без будь-якого монтажу. Розкажемо історію нашої країни разом!
Ознайомитися детальніше з офіційними правилами участі можна тут.
