«Мама тебе любить», — донька загиблої Ірини, фото руки якої облетіло світ, у «Сніданку з 1+1» розповіла, як шукала маму
В пам'ять про маму донька заснувала благодійний фонд, аби допомагати тим, хто як і вона втратили рідних під час російських звірств в Україні.
Рука з червоним манікюром на світлині — це фото стало одним із траурних символів звірства російських військовим під Києвом, які розстрілювали мирне беззахисне населення, нещадно катували жінок та дітей. Ірина Фількіна поверталася додому, в Ірпінь, на велосипеді і не представляла військової загрози, однак була цинічно застрелена.
Її фото з червоним манікюром впізнала візажистка, у якої Ірина проходила курси візажу для себе. На навчання Ірина записалася на початку лютого і була щасливою, що у 50 з хвостиком почала втілювати в реальність те, про що палко мріяла. Візажистка розповідає, що купили Ірині косметику і вона дуже раділа, що зможе відтепер фарбуватися сама на концерти, які хотіла відвідувати.
«Вона і слово «життя» було синонімами, бо так як вона хотіла жити….я не знаю людей, які так хотіли жити», — зі сльозами на очах згадує візажистка.
До ефіру «Сніданку з 1+1» доєдналася донька загиблої Ольга, яка розповіла про маму, про її пошуки та як повертала себе до життя після страшної звістки.
«Я була з нею на зв’язку. Вона мені сказала, що вона йде додому і вже в Ірпіні. Ми не знали від початку, що вона рухатиметься туди. Ми шукали волонтерів, які доправили б її на вокзал, бо вона знаходилася між Ірпінем та Києвом. Але вона, як завжди, нічого нікому не сказавши, все вирішила сама і зателефонувала вже з Ірпіня. Сказала, що «я їду додому». Я почала розпитувати, яким чином мама туди добралася. Почула про велосипед - це моя мама, яка будь-яким шляхом втілить задумане в життя. Я кажу, що мамо не треба їхати туди, там вже багато окупантів, які стріляють, катують... Тоді ще не показували цього в новинах, бо не було доступу, люди звідти могли тільки своїм рідним переслати поодинокі повідомлення, які викладали в тг-каналах місцевих. Я просила маму їхати на вокзал на евакуацію. А вона каже: «Мама тебе любить, давай, бо важко крутить педалі».
Російські війська розстріляли жінку на дорозі, коли вона велосипедом поверталася додому – їхати лишалося лише 15 хвилин.
«Я тоді волонтерила і пішла на зміну з думкою, що «це ж мама, в неї завжди все виходило. Зранку я виходила на зв’язок з сусідами, які сказали, що мама не приїхала. Я подумала, що можливо вона десь у підвалі, встигла сховатися або хтось забрав до себе. Щодо телефону я думала, що не має зв’язку або окупанти забрали його в неї, як вони часто робили. Але я почала вже публікувати пошуки мами в інтернеті, вказувала, що вона їхала на велосипеді, в яскраво-синій куртці Епіцентру. Вже на наступний день через ці характерні ознаки мені написав хлопець і сказав, що маму застрелили».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після евакуації з блокадного Маріуполя померла мама ведучого Андрія Бєднякова (подробиці трагедії у «Сніданку з 1+1»)
Дівчина до останнього думала, що можливо хлопець спутав, але він дуже чітко описав загиблу. Перших три дня після цієї новини Ольга не могла і думати про волонтерство чи допомогу, просто випала з життя. Потім Оля почала знову її шукати, бо подумала, що вона жива.
«Так працює психіка – намагаєшся знайти хоч маленькі зачіпки, що вона жива, адже хлопець не показав фото…. Я подумала, що, можливо, вона поранена, можливо, її забрали на Київ, а вона без документів… Я шукала її місяць, а на її день народження, 1 квітня, вона зробила мені подарунок – мені прислали відео на опізнання, де вона лежить з велосипедом…. Я бачила, що це була моя мама, але я не могла повірити… Тіло було понівечене, лежало надворі майже місяць….».
Дівчата зізналася, що їй особливо боляче, коли в коментарях з’являються дописи про акторів.
«Я хочу їм сказати – приведіть мою маму. Я буду кричати перша, що це актори, тільки приведіть мою маму».
Ольга розповіла, що страшна звістка змусила і її думати про смерть, але до життя вернула думка про тих, кому ще гірше:
«Коли я про це дізналася, в мене було таке відчуття, що мені перебили хребет. Я лягла і все… зупинився час… В мене не має сім’ї, в мене не має чоловіка, я думала про те, що я уже й не хочу… Я буду лежати і плакати, і якщо пощастить, то теж помру. Але одного разу я вночі прокинулася з силами, яких раніше не було. Я подумала, що якщо моя мама була опорою, тою силою, за якою я бачила своє майбутнє, то чому я не можу бути тією силою для набагато менших – діток, яким теж так тяжко. Деякі з них не тільки втратили батьків, вони бачили це на власні очі, вони пережили тяжкий шок для психіки, яка не сформувалася. Тому я вирішила, що я в честь своєї мами, в пам'ять і в допомогу собі- щоб знайти хоч якийсь сенс життя зараз, я стану опорою для цих маленьких діток і почну збирати кошти в фонд, який допомагатиме діткам, які втратили своїх батьків».
Оля зізналася, що їй потрібна юридична допомога для оформлення фонду. І зазначила, що вже створено чат-бот, в якому можна фіксувати, ким ви доводитеся дитині і свою історію.
«Коли мене запитують про маму, то я кажу: уявіть собі, що якщо вона тільки своєю частинкою, своєю рукою, змогла звернути так багато на себе уваги і відкрити так багато сердець, то що вона могла зробити своєю душею, якби вона була жива».
